444
САНКТ
із населенням більше 1 млн осіб, із кінця травня до середини липня в місті можна спостерігати білі ночі (нічні сутінки).
Населення СПб. у 1869 — 667 тис. осіб, у 1900 — 1440 тис., у 1910 — 1906 тис., у 1939 — 3191 тис., у 1959 — 3340 тис., у 1989 — 5 млн, у 2002 — 4,6 млн осіб. СПб. — традиційно багатоетнічне місто з переважанням етнічних росіян, при цьому сукупна чисельність кількох десятків нерос. етнічних груп зросла від 6 % у серед. 18 ст. до 18 % на поч. 20 ст., а на поч. 21 ст. становила більше 15 % усього населення. В СПб. представлено осн. релігії Росії: християнство (православ'я, католицизм, протестантизм), іслам, іудаїзм, буддизм. Динаміка чисельності українців в СПб. у 1869 — бл. 0,5 тис. осіб, у 1881 — 14 тис. у 1890 — 5,0 тис. у 1900 — 10,6 тис., у 1910 — 17,0 тис. у 1926 — 10,8 тис. у 1939 — 54,7 тис., у 1959 — 68,7 тис. у 1970 — 117,0 тис. (2 95 населення), У 1989 — 151,0 тис. (3 % населення), у 2002 — 87,1 тис. осіб (1,9 % усього населення міста).
СПб. засновано 27 (16) травня 1703 в ході Північної війни 1700–1721 як фортецю Санкт-Пітер-Бурх на Заячому о-ві, у найширшому місці Неви. Буд-во велося за наказом і планом рос. царя Петра I під кер-вом О. Меншикова. 1793 у фортеці закладено дерев'яну церкву Святих Петра і Павла (1712–33 — замінено мурованою), за якою фортецю почали називати Петропавловською (див. Петропавловська фортеця), а назва Санкт-Петербург закріпилася за містом. 1703–04 у Фінській затоці біля о-ва Котлін споруджено форт Кроншлот — перше укріплення Кронштадтської фортеці. 1704–06 споруджено Адміралтейську верф і фортецю. Під захистом цих трьох укріплень почалося буд-во СПб. — рос. «вікна в Європу». СПб. — одне з найгарніших і цілісних із худож. погляду міст у світі, його планування вирізняється логічністю просторової композиції (строгі прямі вулиці, просторі площі, а також численні канали, мости, набережні, сади й парки). Забудова багата на пам'ятки палацового та церковного зодчества і монументальної скульптури, які утворюють унікальні архіт. ансамблі. У створенні СПб. брали участь архітектори Д. Трезіні, Ж.-Б. Леблон, М. Земцов, І. Коробов, Ф.-Б. Растреллі, Ю. Фельтен, Ч. Камерон, Ж.-Б. Валлен-Деламот, А. Кокорінов, С. Чевакінський, І. Старов, Дж. Кваренгі, А. Вороніхін, А. Захаров, Ж. Тома де Томон, К. Россі, В. Стасов, О. Монферран, Л. Руска та ін. Обличчя міста переважно формують стилі петровського і єлизаветинського бароко, класицизму, ампіру, еклектики, модерну, конструктивізму. Історичний центр СПб., передмістя і фортифікаційні споруди внесено у список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (1990).
На поч. 20 ст. місто було гол. революц. осередком імперії (рад. кліше — «колискою революції»; див. Революція 1905–1907, Російська революція 1917–1916).
Під час Великої Вітчизняної війни Радянського Союзу 1941–1945 протягом 873 днів (прийнято цифру 900 днів) Ленінград перебував у ворожій блокаді, яка забрала більше 1 млн життів. 1 травня 1945 йому було надано звання «Місто-герой». У СПб. щорічно відбувається бл. 100 фестивалів і конкурсів різних напрямів к-ри та мист-ва, у т. ч. більше 50 міжнародних. Серед численних музеїв — перший рос. музей Кунсткамера, всесвітньо відомі Ермітаж і Рос. музей, Музей історії релігії, Рос. етнографічний, Всерос. музей О. Пушкіна, палацово-паркові ансамблі передмість (Петергоф, Царське Село, Павловськ, Гатчина, Оранієнбаум, Стрельна).
У СПб. працюють Олександринський театр (Академічний театр драми ім. О. Пушкіна), Великий драматичний, Малий драматичний (Театр Європи), Театр-фестиваль «Балтійський дім», Держ. академічний Маріїнський театр (опери і балету), Академічна філармонія ім. Д. Шостаковича, Держ. академічна капела, Філармонія джазової музики, найстаріша в Росії Держ. консерваторія ім. М. Римського-Корсакова (1863), перше хореографічне уч-ще (1738; нині Академія Рос. балету ім. А. Ваганової), У СПб. було створено Академію наук (1724; 1934 переведено в Москву, в наш час працює Петерб. наук. центр РАН; див. Російська академія наук); 1795 відкрито Імператорську публічну б-ку (нині Рос. нац. б-ка). Працює більше 100 держ. і недерж. вищих навч. закладів, у т. ч. Петерб. держ. ун-т (заснований 1819; у наш час йото вважають наступником «академічного університету», який був заснований при Імператорській АН 1724 і припинив свою діяльність 1765), Академія мист-в (1757), Гірничий ін-т (1773), Військово-мед. академія (1798), Лісотех. академія (1803), Ун-т шляхів сполучення (1809), Технологічний ін-т (1828), Політех. ін-т (1899), Рос. держ. пед. ун-т ім. О. Герцена (1915), Академія театрального мист-ва (1918), Ун-т економіки і фінансів (1930), Ун-т аєрокосміч. приладобудування (1941) та ін.
Перебування України у складі Рос. держави і СРСР рельєфно і суперечливо проявилося в СПб. — столиці, «найбільш неросійському з усіх російських міст».
Усупереч поширеній думці українці масово не брали участь у буд. роботах на «петровському» етапі існування СПб. Щоправда, 1721–23 укр. козаки працювали на спорудженні каналу в обхід Ладозького озера, який мав велике значення для життєзабезпечення столиці та й зв'язку із країною.
У петровський час у СПб. бували гетьман І. Скоропадський, наказний гетьман П. Полуботок (помер в ув'язненні в Петропавловській фортеці), ген. обозний Я. Лизогуб (див. Лизогуби), літописець Г. Габ'янка, полковник, пізніше гетьман Д. Апостол; за Катерини III — останній кошовий Запороз. Січі П. Калнишевський. Із часів Петра I українці входили до держ. еліти Рос. імперії. Із 1716 в СПб. жив Феофан Прокопович. У царювання Єлизавети Петрівни піднеслися брати О. Г. Розумовський і К. Розумовський, а в царювання Катерини ІІ і Павла I — О. Безбородько. П. Завадовський — перший у Росії мі-
