Чехію і Угорщину (1526), але останню частково в 16 і 17 вв. займала Туреччина. А. брала участь у розподілі Польщі і зайняла Галичину (1772) і Буковину (1775), а також тимчасово Холмщину й Підляшшя (1795 — 1809). Від 1805 р. Габсбурґи прийняли титул австр. цісарів; 1867 р. А. перетворилася на двочленну монархію — Австро-Угорщину. Після розпаду Австро-Угорщини в 1918 р. з заселених німцями країв постала Австр. Республіка. Укр.-австр. взаємини до 1772 р. мали спорадичний характер. Відомі торг. зв’язки Київ. держави з містами сер. Дунаю (з 10 в.). В літописах є згадки про зв’язки між гал. кн. Ярославом Осмомислом і австр. Гайнріхом Язомірґоттом. Коли рід Бабенберґів вимер, кн. Данило пробував посадити свого сина Романа на престолі австр. князівства й одружив його з спадкоємицею А. Ґертрудою з роду Бабенберґів (1252). В зв’язку із А. були укр. козаки, яких цісарі хотіли притягти на свій бік у боротьбі з турками і в 30-літній війні. Чимало козаків служило тоді як наймані відділи в цісарському війську. Дипломатичні зв’язки із А. мали також гетьмани Богдан Хмельницький і Орлик. В обороні Відня 1683 брали участь козаки (полк Семена Палія). В ун-тах у 16 — 18 вв. училися укр. студенти. Зміцнилися укр.-австр. зв’язки, коли Галичина й Буковина стали складовими частинами австр. монархії; менший вплив мала А. на Закарпатті і то лише до 1867 р. Належність Зах.-Укр. Земель до А. мала рішучий і позитивний вплив на їх політ. і культ. піднесення, зумовивши швидкий нац. розвиток і всеукр. ролю, яку Галичина відіграла в часи царського тиску на Центр. і Сх. Україні. Зв’язки з А. вплинули на поширення серед українців нім. культ. впливів (див. Німеччина, а також ЕУ I, стор. 484 — 98: «Укр. землі під Австрією й Угорщиною в pp. 1772 — 1918»). Однак укр. проблема в А. була внутрішньоавстр. проблемою й лише часом у зв’язку з суперництвом між А. і Росією вона виступала назовні (москвофільство). Більше зацікавлення укр. проблемою А. виявила лише під час першої світової війни, коли в 1914 р. під патронатом А. й Німеччини постав Союз Визволення України. В 1918 р. Австро-Угорщина увійшла в зв’язки з молодою Укр. Державою, підписавши з нею Берестейський мир; А. і Україна обмінялися послами (у Відні — А. Яковлів, згодом В. Липинський, у Києві — барон А. Мумм). Після постання ЗУНР в Австр. Республіці була місія ЗУНР (М. Василько, згодом В. Сінґалевич), визнана австр. владою як представництво ЗУНР. Від кінця 1919 р. до березня 1923 в А. перебував екзильний уряд ЗУНР.
Українці в Австрії. На територію корінної А., поза окремими одиницями, українці стали прибувати незабаром після приєднання Галичини й Буковини до австр. імперії (з 1772 p.); це були українці, що в А. відбували військ. службу, студенти теології в Барбареумі у Відні (з 1774), згодом студенти ін. високих шкіл (у Відні постало в 1868 р. студентське т-во «Січ»), посли до парляменту, політики, службовці, пізніше укр. робітники і домашня прислуга. Перед першою світовою війною в А., крім військ., перебувало бл. 3 000 українців, перев. у Відні; існували малі студентські скупчення в Ґраці, Інсбруці (здебільшого студенти теології), в осідку Гірничої Академії в Леобені; укр. т-ва були скупчені перев. у Відні. Існувала гр.-кат. парохія у Відні при церкві св. Варвари (з 1784).
Число українців в А. дуже зросло з напливом біженців із Галичини й Буковини під час першої світової війни: 1914 — 15 pp. у Відні було бл. 15 000 українців, тис. інтерновано в таборі в Талергофі б. Ґрацу, ін. жили в таборах для біженців у Ґмюнді (Gmünd), Вольфсберґу (1915 — 7 200 осіб), Ґредіґу (Grödig — 4-5 000) й ін.; у Фрайштадті (Гор. А.) був табір полонених українців із рос. армії. Про важкі умови життя свідчить те, що 1914 — 17 в таборах померли бл. 40 000 українців, з них у Ґмюнді 14 000, у Ґредіґу 2 000 (на тиф). У Відні й у таборах працювали укр. школи, йшла культ. й харитативна праця; в 1914 — 15 Відень став укр. політ. осередком.
З 1915 після відступу рос. війська укр. еміґрація повернулася; під час розвалу Австр. імперії (1918) укр. колонія зменшилася, але знову зросла під кін. 1919, коли у Відні оселився екзильний уряд ЗУНР із през. Є. Петрушевичем. В 1920 — 23 pp. Відень, побіч Праги, був гол. осередком укр. політ. еміґрації (див. Відень і ЕУ I, стор 535, 576). Після приєднання Галичини до Польщі укр. еміґрація поверталася на рідні землі. Відень і А. втратили політ. значення для українців, яких залишилося в А. бл. 3 000 (перев. кол. військ., пенсіонери, робітники й нечисленні студенти, майже всі у Відні).
Після приєднання А. до Німеччини (1938) нац.-соціялісти заборонили укр.
