ли над кросна. Мабуть була тому виновата навіть і старосвітська робітня, з своїми старими приладами і з тим спокоєм, що перейшов був ще з тамтих століть. Здавалося, що вона десь далеко від того життя, що на вулиці; десь в краю мрій і духів, де панують чуда і де дуже легко може настати всяка роскіш.
За пять днів мала вже бути мітра готова. Ангелика була певна, що вона упорається з нею не то на час, але ще на двайцять і чотири годин скорше. Аж відітхнула, але і здивувалася, коли побачила, що Фелисіян все ще стоїть коло неї спершися на валок. Не вже-ж вони стали дійсно нероздільними товаришами? Вона не була вже рівнодушною на то, що її до него потягало, вже не сміялася злобно з того, з чим він таївся а чого вона догадувалася. Що-ж то було такого, що приспало було її неспокійне дожидання? Вічно вертало то питання, котре вона ставила собі кождого вечера, коли лягала спати: чи вона любить його? Цілими годинами лежала вона на своїй великій постелі, накрившись з головою та все розбирала ті слова і не могла їх ніяк зрозуміти. Нараз, одної ночі, почула вона, що її серце розступається, вона залилася сльозами і притиснула головку до подушки, щоби її ніхто не чув. Вона його любила, так любила, що аж вмирала. На що? Як? Сама не знала, не хотіла того знати, але вона любила його, так говорила з неї ціла її душа. Довкола неї стало ясно і любов виступила, як ясне світло сонця. Довго так плакала вона в чувстві якогось зворушення і невисказаного щастя. І знов стало її жаль, що вона не звірилася Губертині. Її тайна страшно її мучила і вона знов заклялася на все в світі, що супроти Фелисіяна буде холодна, як і давнійше та що волить радше все притерпіти, як дати йому пізнати своє ніжне почуття. Любити його, любити і мовчати про те, то буде, — думала вона, — справедлива кара для неї, то буде проба, котру коли видержить, то направить зло, котрого допустилася. Так страдала вона радо, бо нагадувала собі на мучеників з побожних оповідань, уважалася навіть трохи чи не їх посестрою, бо і вона також хотіла сама себе покарати. її здавалося, що на ню споглядає її хоронителька св. Агнія своїми лагідними очима.
На другий день скінчила Ангелика вишивати образ угодниці Божої. До рученят і дрібних ніжок, що виставали
