лася. Її було з разу дуже марнотно, що той панич не вилазить з хати, і одного вечера, заки полягали, говорила навіть про те і з Губертом. Молодий мущина припав їм був досить до вподоби; він був дуже милий в товаристві: чому-ж противитись тому, щоби він правильно до них заходив, ану-ж то може і щастя Ангелики? Губертина дала отже всему волю і споглядала лиш розважно на обоїх. Та-ж і її серце знов від кількох тижнів дуже страдало від того, що чоловік її так дуже голубить, та все на дармо. Був то як раз той місяць, в котрім померла їх дитинка. Що року в тій порі починала їх гризти совість, будились ті самі бажання; він лежав у її ніг і благав горячо прощення; вона в любові і розпуці віддавалася йому цілою душею і тілом, але не мала вже надії змінити волю покійниці. Перед світом вони ніколи про те не говорили і ані разу одно другого більше не поцілувало, як давнійше. Але нишком в кімнаті вибухала любов з їх серця з подвійною силою а коли при найменшім порушенню стрінулись їх очи, то обоє забувались на хвилинку і одно в другім розпливалося. Була то важка мука, котру мусіли зносити.
Минув тиждень; робота коло мітри поступала, щоденні сходини прибрали характер родинної дружби.
— Високе чоло і без брів, правда?
— А вже-ж, дуже високе і зовсім без тіни, зовсім так, як на мініятурах з того часу.
— Подайте-ж мені білий шовк.
— Позвольте, най вам засилю нитку.
Він помагав її, тота робота в двійку була для них якимсь успокоюючим средством і звертала їх до щоденного життя. А все-ж таки з кождою годиною ставала між ними звязь сильнійша, хоч ніколи ані словечком про любов не згадали, хоч ані разу одно другого хоч би пальцем нарочно не доторкнулося.
— Тату, що ви робите? Вас ані не чути в хаті.
Вона обернулася і побачила, що вишивач навиваючи цівку задивився на жінку задумчиво.
— Я твоїй мамі лагоджу золото.
Він подав її цівку а вона взяла від него з тихою подякою а з тої запопадливої любови, якою Губерт завсігди окружав свою жінку, повіяло теплом ніжного чувства, котре обгорнуло аж Ангелику і Фелисіяна, що знов схилились бу-
