крила; про фелон з цілим здвигом святих; про якусь дальматику, що уважалася за найкрасшу, іменно про царську дальматику, на котрій була представлена слава Христова на землі і на небесах, відтак Преображення і страшний суд, котрих фіґури повишивані шовком всілякої відтіни, золотом та сріблом; дальше про дерево з Єссе, золоту вишивку на сатині, котру відроблено мабуть з якогось вікна церковного з пятнайцятого століття, при споді Авраам, Давид, Соломон і Пречиста Діва а в горі Ісус; опісля про фелони як приміром про той зовсім простий, на котрім видно Христа прибитого на хресті, з червоного шовку на золото-тканій матерії а йому коло ніг держить св. Іван Пречисту Діву; наконець про фелон з Нентре, на котрім видно в цілій величавости Пречисту Діву Марію, що держить на руках дитятко. Так розповідали вони собі про богато ще инших чудесних памятників, замітних чи то своїм віком, чи прославлених чудесами або звісних з своєї дорогоцінности та достойних пошанівку хоч би длятого, що перейшли благовонним кадилом і що на них світилось притерте золото якимсь містичним світлом.
— Ах, — зітхнула Ангелика, — ті часи вже давно минули. Нині ніхто не умів би вже так красок дібрати.
Аж очи її світилися, коли він оповідав п-ро давних вишивачів і вишивачок, тоді відкладала вона роботу і слухала, що він розказував про якогось Семена з Ґалії та про Колину Жоліє, котрих імена остануть по віки незабутніми. Вона починала вправді знов вишивати, але була вже як не своя, а лице її ясніло від артистичного одушевлення. Ніколи не видавалася вона йому гарнійшою, ніколи більше одушевленою і невиннійшою, — як коли-б від неї в відблеску золота і шовку розходилося якесь ясне світло — як тоді коли вона пильненько кінчила свою роботу і колола голкою раз коло разу. Вона вкладала в ту вишивку всю свою душу. Він переставав тоді говорити і вдивлювався в неї, аж вона осмілена мовчанням, побачила той жар, що в нім викликала. Її ставало тоді соромно, мов би то вона щось злого зробила і ставала скоро знов рівнодушною, а коли промовила, то таким голосом, як коли-б чогось гнівалася.
— Се вже якесь лихо надало, чи що; геть мені шовк попутався!… Та бо сидіть тихо, мамо, не рушайтесь!
Губертина, що цілий час ані не рушилась, лиш усміха-
