лась якась весела країна; задну часть і ленти украшали лянцетоваті прикраси в гарному стилю.
— Тоті жінки, — почав Фелисіян знов говорити, — лагодять той дарунок на процесію чуда і длятого думав я, що треба вибрати святу Агнію….
— А то дуже добра гадка, — відозвався Губерт.
— Преосвящений буде дуже радуватися, — додала Губертина.
Процесія чуда відбувалася що року 28 липня. Перший почин до неї дав Іван V з Готкерів; він хотів тим полишити по собі вічну вдячність за ласку від Господа Бога, що дав йому і його родові чудесну силу уздоровляти недужих в часі пошести в Бомонті. Побожне оповідання розказує, що Готкери доступили тої ласки через святу Агнію, котру вони дуже почитали. З того часу отже походив звичай, що в роковий день виносили статую святої з церкви і несли її в торжественній процесії вулицями в тій побожній вірі, що вона ще і нині може всяке нещастя відвернути від міста.
— На процесію чуда? — спитала Ангелика тихесенько не здіймаючи очей з взірця. Та то вже лиш двайцять днів. Час дуже короткий.
Губерт покрутив лиш головою. Страх, як пильно і старанно треба братися до такої роботи. Губертина звернулася до дівчини
— Я би тобі помогла; я взяла би робити всі прикраси, а ти робила би вже лиш саму фіґуру.
Ангелика була так змішана, що заєдно лиш святу оглядала. — Або таки ні! думала вона — не приймуся тої роботи, не візьмуся до неї. Помагати ще йому до гріха, та-ж то був би вже найбільший гріх. Що Фелисіян не говорив правди, то річ певна; вона то дуже добре міркувала, що він богач та лиш удає звичайного ремісника. А ціла тота вигадка, ціла видумана історія, що він тепер розказував, щоби лиш дістатися до неї, наказувала її бути осторожною. Взявши добре на розвагу, то вона була таки трохи рада з того і щаслива, бо він в її очах не був звичайним чоловіком, він мусів таки конче бути якимсь царевичем і то таки тим самим, котрого вона собі в своїх мріях представляла.
— Ні, — відповіла вона ще раз, — нам таки часу не стане.
