що вона в чімсь похибила, хоч сама не вміла сказати, в чім і як.
Найбільше то її гризло, що вона не звірилась Губертині. Наколи-б могла була її поспитати, то одним словом була-б вся тайна розкрилася. Може-б її полекшало, думала вона, коли-б могла комусь розказати про те, що її так болить. Але тайна стала вже страшно велика, вона умерла би зі встиду. Взялась отже на хитрощі, стала удавати спокійну, хоч в глубині її серця шаліла страшна буря. Коли її спитали, чого вона так призадумуєсь, то вона, ніби то здивована таким питанням, відповідала, що про ніщо не думає.
Коли бувало сиділа за кроснами, то рука її робила голкою мов яка машина, але зовсім розумно, хоч від рана до вечера мучила її все одна і тота сама гадка. Він її любить, він її любить! А любить же і вона його також? Се питання було для неї ще зовсім неясне, бо в своїй несвідомости не уміла собі на то відповісти. То питання насувалось її разу-раз на гадку і все лиш шуміло в її головці, так що її аж здавалося, що вона вже дуріє, вже і самі слова ставали для неї незрозумілі і аж голова її крутилася.
Видно було по ній, що вона ще лиш на силу опамятувалася та перебирала голкою знов так уважно, як давнійше, хоч все таки як коли-б її бралась якась задумчивість. Може бути, що то були початки якоїсь тяжкої недуги. Коли одного вечера лягала спати, почало її страшно трясти, вона думала, що вже більше не встане. Серце билося її так сильно, що мало не вискочило з неї, а в ухах дзвонило їй, як коли-б дзвонами. Чи се була любов, чи то вже смерть прийшла по ню? А Губертина воскуючи нитку гляділа на ню пильно і не без журби та усміхалась до неї так спокійно!
Впрочім же Ангелика заклялася, що вже ніколи не стрінеться з Фелисіяном. Вона вже боялася виходити на Маріїнське поле межи ті зачаровані буряни; вже і до убогих не ходила. Вона все побоювалася того, що колись, коли-б вона стрітилась з ним око в око, могло би статися щось страшного. Ба, вона хотіла тим ще і себе саму мучити, хотіла тим наложити сама на себе кару за свої гріхи. Коли з рана хотіла себе вже таки дуже покарати, то не важилась і в вікно споглянути, щоби не побачити його там над берегом Шевроти. Коли-ж її вже так дуже кортіло, що і сили у неї не
