знов на солому на пралі. Засукавши рукави повисше ліктів почала знов полокати білля в ріці. То він був, такий рослий, білявий, з маленькою борідкою і кучерявим волоссям ніби який молоденький божок; його лице білілося так само, як тоді при світлі місяця. Вона вже не боялася, щоби малюнкови в вікні щось не сталося; коли то він до него взявся, то зробить його хіба лиш ще красшим. Та ані трошки не стало їй дивно, що він в тій сірій свитині виглядав як робітник, бо і вона прецінь була також лиш робітниця а він певно той маляр, що на склі малює. Противно, коли пригадала собі давні свої мрії, що вона мусить таки колись стати царівною, то її аж сміх з того збирав. Та-ж про те очевидно і бесіди не може бути. А хто знає? Ану-ж він колись стане тим, чим має бути. Тоді з вершка катедри посиплесь золото дощем а музика разом з орґанами заграє марш тріюмфальний. Її навіть на гадку не прийшло подумати над тим, звідки він береться там в день і в ночі. Коли він не мешкав в однім з сусідних домів, то міг зайти туди хіба лиш з вулиці Ґердаш, що іде здовж муру єпископської палати аж до вулиці Маґльоар.
Так проминула одна весела година. Вона полокала білля і схилилася так, що аж мало лицем до самої води не дотикала. З кождим новим куснем піднесла вона голову і зиркнула до него, хоч в тім було і трохи пустоти, мимо того, що її серденько дуже важко билося. А він стояв на руштованню і ніби то дуже пильно оглядав вікно, де в нім що треба направити та все споглядав на ню з боку, а лиш то його дуже соромило, що мусів бути задом до неї обернений. Дивна лиш річ, що він так скоро червонівся, і що його біле лице могло так скоро прибрати иншу краску. Така вже була його врода, що коли бувало лиш трохи чого врадується, або лиш крихітку розсердиться, то зараз вся кров набігає йому в лице. Він був сміливий, а все-ж таки так чогось налякався, як та мала дитина, коли вона на него поглянула; аж не знав, що зробити з руками і дрожачим голосом давав якісь прикази свому старшому поваришеві.
А Ангелика аж раділа, що могла бовтатися в воді і любувалась в тім, що вода аж рвала її руки. Вона чула інстинктовно, що він так само невинний, так само ще нічого не знає, як вона, і що йому так само хотілося дуже як і її зазнати життя. По що-ж тут голосно говорити, що то було то, що викликують неви-
