то вона аж спаленіла; того весела, відповіла, що так скоро весна настала. Поспівувала собі від рана до вечера, мов та муха, що бренить, коли на ню сонце пригріє. Ще ніколи не світились так від золота і шовку ті ризи, що вона їх тепер вишивала. Чим близше було до вечера, тим вона ставала веселійшою. Коли зійшов місяць, то вона співала, а коли прийшла та пора, то вона сиділа тихенько на бальконі і придивлялася тіни. Через цілий час, доки місяць був в повні, ставилась вона точно і тихенько на своє місце, хоч сама не знала, що її так туди тягне. Хіба-ж то дійсно була лиш якась тінь, якесь зявище? Може то святий зійшов з вікна, а може той ангел, що полюбив Кикилію, а тепер спустився до неї? Вона стала горда з того, що хтось невидимий робить її таку ласку. Але відтак бралась її вже нетерплячка; вона хотіла би вже була особисто познакомитись з тінею. Стала отже на ново дожидати.
Місяць в повні світив над Маріїнським полем. Коли вже станув простісенько в горі і облив всю твар своїм світлом, то і тінь від дерев десь згубилася; вони виглядали як ті водотриски, що тихенько підіймаються в гору. Ціле поле купалося в світлі місяця а прозора як кришталь филя світла покрила ціле поле. Стало так ясно, що можна було навіть добачити кождий листочок на вербах. Здавалося, що сим морем проміння, що в глубокім спокою спочивало між деревами сусідного города а церковною банею, зможе вже найлекший подув вітру довкола закрутити.
Проминули ще два вечері. Але третьої ночі забилось дуже Ангелиці серце, коли вона знов станула на бальконі. На дворі було ясно, як в день і вона побачила його, як він стояв обернений лицем до неї. Його тінь, як і від тих дерев, щезла йому десь під ногами. Він стояв в повнім світлі.
Тепер з близька виділа вона його, як коли-б в день: літ яких двайцять, білявий, великий і рослий; подобав на святого Юра. Волосся мав кучеряве як у пречудесного Ісуса, малу борідку, ніс рівний, хоч трохи грубий, а чорними очима споглядав гордо але все таки лагідно і мило. Вона зараз пізнала, що то він, бо, ще ніколи не бачила такого другого; то він був той, на котрого вона чекала. От і сталося чудо: той хтось невидимий станув живцем перед нею. То він той, що взявся з того, чого вона не
