по траві, і зближався до неї? Та бо і вікно щось потемніло так, що і святого годі вже було розпізнати; воно виглядало ще лиш як та рожева хмарка, котру мрака заступила. Того вечера не могла вже Ангелика нічого ліпше дослухатися.
На другий вечір в тій самій годині було знов так темно і знов чути було такий самий шум, лиш вже трохи близше. То вже напевно хтось ходив по мураві. То притихало, то знов шелестіло то тут, то там, але Ангелика все таки не могла розібрати, звідки то так щось шуміло та шелестіло. Може то хто проходжувався пізною порою попід дерева на городі Воанкуртів. А може, і то скорше могло бути, виходив сей шум з поза корчів в єпископськім городі, з поміж тих лелій, що так своїм запахом аж за серце її ловили. Хоч і як заглядала, а все таки не могла в темноті нічого добачити, чула лиш, що надходить то чудо, котрого вона виглядала, а за ним неслось ще таким якимсь сильним запахом, як коли-б таки хтось живий самим запахом цвітів віддихав. Через кілька ночей було так чути той шелест від кроків чим раз близше і близше довкола балькона, ба чути їх вже було аж під самим муром в споді під нею. Там вони зараз притихали, ставало тихо-тихісінько, а її щось так грудь стискало, що аж душу перло з неї: її здавалося, що її щось поволеньки чимраз більше обнимає а тоді аж сили її опускали.
Одного вечера побачила вона між зірками молоденький місяць. Ледви що смерклося, як він вже викотився на небо, але і зараз зайшов за кришу церкви мов би то ясне око, що ховається за повіку. Вона дивилася на него і бачила як він що вечера ставав більший, і аж гнів її брав, що він своїм світлом розяснить то ”щось” невидиме. І в самім ділі, на Маріїнськім полі стало виднійше; з темряви виступили розвалини старого млина, видно було купки дерев і річку, що бистро туди перепливала. А в світлі тім виростали і її мрії; то, що вона досі бачила лиш як би крізь сон, ставало тепер ніби перед нею, ніби набрало тіла, бо вона добачила зразу, як якась тінь пересувалася в світлі місяця. Звідки взялася та тінь? Може то яка гиляка пускала її на землю від місяця? Часом щезало все, на полі не було ані живого духа, а Ангелика вже думала, що її щось привиджується. Але ні, таки щось там було: щось чорного поступа-