6
ЕМІЛЬ ЗОЛЯ
малого дівчатка, як і вона сама, з пальмовою віткою і з ягнятком коло ніг. А на причілку, повисше хреста, виднілася ціла історія обручениці Христової, дитини-дівиці, плястичної роботи, як її представляє собі віра простодушного чоловіка. Видно, як волосся стає чим раз довше а відтак і зовсім її закриває, коли намісник, за котрого сина вона не хотіла віддатися, велів здерти з неї одіж і завести за кару в дім неслави; видно, як вогонь з костра, на котрім вона вже горіла, перекинувся на її катів, що костир підпалили; чудо її мощів; Констанцію, дочку царя, що подужала від прокази, і чудо одного з її малюнків; духовника Павлина, що мало що не стався жертвою покуси і не взяв собі жінки; на раду папи мав він покусі, коли вона витягне до него руку, вложити на палець золотий перстень з смарагдом. Грішна мара задержить тоді перстень, але відчепиться від него і оставить його в спокою. І так сталося: то Павлина спасло. На самім же вершку причілка отвираються перед Агнією в повнім блеску ворота небесні а її, маленьку і молоденьку, приймає сам Христос і складає на її чолі поцілунок вічної щасливости.
Нараз засвистав вітер по вулиці і подув дитині в самі очі а поріг від церкви таки майже зовсім завалило снігом. А дитинка притулилася ще більше до святих, що стояли в низках побіч неї. То були подруги святої Агнії, святі з її дружини: три з правого боку: св. Доротея, що живилась в темниці чудесним хлібом; Варвара, що жила в тюрмі, і Ґеновефа, котрої непорочність спасла Париж. А з лівого боку: Агафія з відрізаними грудьми; Христина, котру мучив власний батько, кидаючи їй в очі кусниками її власного тіла, що відривав від неї, і Кикилія, обручениця ангела Божого. Понад ними піднимаються в три набиті ряди разом з каблуками порталю ще й инші святі діви і украшають всі три склепіння множеством прекрасних, непорочних тіл: в долині мучать їх і замучують на смерть на тортурах, а в горі, в хмарах, витають їх херувими і вводять до вічної радости перед престол Всевишнього.
Коли била восьма година і на дворі вже добре ставало видно, не ставало для заблукавшого сиротятка і того захисту. Як би не то, що вона раз-в-раз відгортала сніг від себе, то було би вже її засипало по саму шию. На старосвітських дверях налип був сніг так, що здавалося, мов би
