купкою льоніцери, ба навіть в середині ґотицьких дзвіночків і під самими навершками наліпили були ластівки сотки гніздочок. Навіть гилля вязів з єпископського города пхалося раз-у-раз на примурки церкви мов ті люде, що виберуться на прохід. Іноді сів собі на самім вершку вежі і якийсь ворон, так високо, що виглядав там ще лиш як та мушка і чистив собі піря. А що вже всілякого росло там моху, буранів і травиці, цілий ліс та й годі! Усе каміння зеленілося від моху а з поміж каміння добувалася слабеньким ростом всіляка травиця і надавала життя мертвому камінню. Коли-ж бувало настала слота, то ціла апсида так гуділа від дощу, що спадав на бляшану кришу, що аж здавалося, мов то вона ціла так шумить і муркотить. Вода зливалася струями в ринвах ґалєрій з поверха на поверх і робила такий шум, як коли-б то з неї котилася якась бистра ріка. Навіть осінні і весняні бурі надавали життя катедрі; вітер то лютився тоді, ніби в злости, то знов заводив жалібно, коли гонився попід безчисленні каблуки, стовпи та розети. Ба, вона оживала і в світлі ясного сонця, коли бувало досвіта засвітяться її вершечки мов би облиті самим чистим золотом, і молодніла вечером в світлі заходячого сонця, пускаючи за собою довгі смуги тіни. А вже живчиками її внутрішнього життя то були торжества церковні, бо вона аж тряслася і звеніла від того звуку дзвонів; аж веселійшала, коли заграли в ній орґани, коли заспівали отці духовні. То життя відзивалося в ній безустанно: в ній носився то якийсь глухий шум, то чути було, як священик читав тиху службу Божу, то увійшла якась женщина і приклякнула тихенько, здавалося навіть, що чуєш, як хтось шепче в покорі тиху молитву, хоч і губами не рушить.
Тепер, від коли дні стали довші, сиділа Ангелика цілими досвітками і вечерами на бальконі під боком своєї подруги, соборної церкви. А вже найбільше любила вона глядіти на ню вечерами, коли то вона виднілася під звіздистим небом лиш як одна одностайна і величезна маса. Тоді щезали всі подробиці, ледви що було видно каблукові підпори, що підіймалися мов ті мости понад якесь порожне місце. Вона чула, що церква будилася серед темряви семивікового сну і підіймалася високо понад ті маси, що клякали перед її престолами повні надії і розпуки. Від мрачної минувшо-
