му. Таким чином находився балькон мов би в якімсь лісі самих бальків та платвів і трамів, засіяних густо цвяхами та зеленим мохом.
Від коли Ангелика жила в сій кімнатці, пересиділа вже тут не одну годину спершися на поручча. Там в долині під нею виднівся насамперед город, засаджений вічно зеленим букшпаном; в кутику під самою церквою стояла стара лавка з ґраніту а довкола неї була грядинка зниділих лелій; в другім кутику видно було з під блющу, що ніби портієра стелився по цілім мурі, маленькі дверцята. Сюди виходилося на Маріїнське поле, спорий кусень землі лежачої облогом. На тім полі був колись монастирський сад. Через се поле журкотіла бистра річка Шеврота; туди виходили жінки з сусідних домів білля прати; недалеко стояв старий розвалений млин, в котрім пересиджували иноді деякі бідні люде, що вже не мали де притулитися. Впрочім ніхто вже більше не мешкав на тім полі, а з міста ішлося сюди лиш одною вулицею „де Ґердаш”, що ішла на бік від вулиці Маґльоар попід високий мур єпископської резиденції і попри дім Воанкуртів. Літом заступали тут недалекий вигляд своїм гиллям столітні берести обох парків а на полуднє закривала його ще величезна криша церкви. На Маріїнськім полі, замкненім зі всіх сторін і зарослім густо бурянами і тополями та вербами, котрих тут вітер засіяв, було завсігди пусто і тихо; лиш Шеврота перескакуючи з камінчика на камінчик по грубих ріняках звеніла мов кришталь чистим голосочком.
Ангелиці ані разу не навкучилось було в сій самітній закутині, хоч вона вже через сім літ що рана дивилась на ту саму картину, котрій вже вечером перед тим приглядалася. Дерева коло дому Воанкуртів, що передом виходив на Широку вулицю, стояли так густо, що вона хіба лиш зимою могла розпізнати дочку ґрафині. Була то дівчина в тик самих літах, що і вона, іменем Кляра. А в єпископськім городі стояли дерева ще густійше і хоч як бувало Ангелика заглядала, то все таки не могла ніколи доглянути фіолетової ризи владики. Навіть і старосвітські ворота з решіткою, що виходили на поле, мабуть ніколи не отвиралися, бо вона не могла собі нагадати, щоби їх хто коли отвирав, хоч би лиш для того, аби туди перейшов огородник. Крім господинь,
