перґаміну. За кождий раз, коли вертала, пришила нитку одним стібном шовку. Поволи стала розвиватися велика золЬта лелія.
— Як же би я бажала, як же би я бажала віддатися за князя… За князя, котрого би я ще ніколи перед тим не виділа, котрий би явився колись під вечір, коли починає змеркати, і взяв мене за руку та повів до свого замку… Я би лиш хотіла, щоби він був дуже гарний та богатий, але такий вже гарний та богатий, якого ще ніколи світ не бачив! Під моїм віконцем мусіли би заржати коники, дороге каміння мусіло би посипатися градом мені на коліна, щоби я аж купалася в золоті, і щоби воно аж капало мені з рук, кілько разів жмені отворю. Але я би ще також бажала, щоби той царевич так мене любив, щоби аж шалів за мною, а я щоби аж з розуму сходила. Ми мусіли би бути все а все дуже молоденькі, все дуже невинні, дуже благородні!
Губерт покинув свої кросна та усміхаючись приступив до неї а Рубертина як та щира подруга, погрозила лиш дівчині пальцем та сказала:
— Ой ти пустійко, яка з тебе вибаглива! Чи вже таки ніколи розуму не наберешся? От чого тобі ще не стало, кралею бути! Добре що ще твої пусті мрії не то, що украсти кусник цукру а відтак ще і відворкувати. Але правду сказавши, то і тут лихий тобою водить, так говорить з тебе лиш твоя пристрасть, твоя гордість.
Ангелика споглянула Губертині весело і щиро в очи.
— Мамо, що ви отеє таке говорите?… Хіба-ж то гріх кого любити, коли він гарний та богатий? Я-б такого любила за то, що він богатий, що він гарний, бо то би так аж палило моє серце, мою душу. Та-ж то мусить бути так гарно, так весело, що аж жити лекше, як від того сонічка… Хіба-ж ви не знаєте, що я не захланна. Мені грошей? Ви би вже побачили, що я би робила з грішми, коли-б мала їх богато. Вони би так лиш сипалися по місті, як той дощ, а все для бідних. Рай настав би всюди, не було би вже нужди. Я би насамперед вас, татунцю, зробила богачем, а відтак вас обоїх перебрала би в одіж з самого брокату, як яку велику паню і великого пана з давних часів.
Губертина здвигнула на то лиш плечима.
— Ти вже з розуму сходиш!… Та-ж ти бідна, моя ди-
