ля. По нім наступили Фелиціян III, що ходив босо аж до Єрусалиму, Герберт VII, що правувався за шкоцький престол, та ще богато других славних і благородних героїв аж до Івана IX, котрий за Мазарена дожив того смутку, що мусів дивитися, як валили його замок. По послідній облозі розсадили порохом склепіння башти та висадили й другі вежі в воздух а відтак ще і спалили всі ті будинки, де колись проживав Кароль VI, що збожеволівши думав, що ще тут може подужає, і де майже в двіста літ опісля перебував Генрик IV вісім днів з Гаврисею д'Естре. Всі вони вже давно померли а по них лишилась лиш згадка на тім місці, що тепер заросло зеленою муравою.
Ангелика слухала всего того з такою увагою, що аж кров в ній живійше ходила, а все таки і на хвильку не випустила голки з руки. Її здавалося, як коли-б всі ті покійники виступали з її кросен разом з тою рожею, що в прекрасних барвах виростала чим раз більше. Вона не мала поняття про історію, то-ж всі ті події ставали перед її очима ще величавійші, ще чуднійші. Все то так її займало, вона так вірила всему, що аж дрожала з радости, а перед її очима виступав знов давний замок і піднимався аж під самі небеса, а Готкери були по її думці таки свояками самої Пречистої Діви.
— Коли-ж так, то наш новий владика, Преосвящений з Готкер, є потомком тої родини? — спитала, вона.
— А вже-ж, що потомком, але з молодшої лінії, — говорила Губертина, — бо старша лінія вже давно вимерла. Та то і диво, що один з Готкерів став владикою в Бомонті, бо маркізи з Готкер а бомонтське духовенство спорили сотки літ з собою. Около 1150 року розпочав був один ігумен ставити церкву майже лиш з самих доходів монастиря. Незадовго не стало грошей а церкву підвели лиш під саму баню бічних каплиць, а кораб церкви треба вже було завершити деревом. Так минуло вісімдесять літ, Іван V забрався як раз ставити свій замок. Аж ось дав він від разу триста тисячів фунтів а до того призбиралися ще і инші датки і було вже з чого докінчити церкву. Тепер вже викінчили кораб зовсім. Обі вежі і велику фасаду виставлено значно пізнійше, в 1430 році, отже майже в половині пятнайцятого століття. Щоби віддячитися за щедроту Івана V, відступило духовенство для него і для його наслідників муровану гроб-
