Сторінка:Еміль Золя. Мрія (1932).djvu/42

Ця сторінка вичитана

ла з него непобориму кріпость, перед котрою дрожали всі, навіть і королі француські.

— А я певна, — говорила Ангелика, — що там в замку сидять ще душі померших, що вони приходять туди що ночі. Там чути всілякі голоси і всюди повно звірят, що аж очі на нас витріщають, коли там зайти; а як я раз оглянулась, то і бачила, як щось білого літало довкола мурів… Правда мамо, ви знаєте історію того замку?

Губертина лиш усміхнулася.

— Я сама виділа там страхи.

Але вона1 знала дійсно історію замку; вона вичитала її десь з якоїсь книжки і мусіла тепер оповідати її дівчині, бо не могла її инакше спекатися.

Вся земля тут належала колись до єпископства раймського, а пізнійше до св. Ремигія, що передав її відтак Хльодвикові. Архиепископ Северин казав в перших роках десятого століття виставити в Готкер велику кріпость, щоби боронити землю від нападів Норманів, що плили Оазою аж до того місця, де вливається до неї Лінеля. В слідуючім століттю передав землю якийсь наслідник Северина молодшому синові з нормандської родини, Робертові, а той мав йому платити за то по шістьдесять су данини та ще мусів пристати і на то, що місто Бомон і церква в нім мають бути вільні. Тим способом стався Роберт І головою маркізів з Готкер, родини славної, котру від того часу записала історія в своїх книгах.

На Герберта IV кинув був папа два рази клятву, бо він забрав був землю, що належала до церкви; то був один з найбільших розбишаків і одного разу подушив власними руками аж трийцять міщан за одним заходом. Людвик Грубий, з котрим він став воювати, розбив його башту і розвалив аж до самої землі. Рауль І, що ходив разом з Филипом Августом на хрестний похід, погиб під Сен-Жан-д'Акр від списи, що проколола йому саме серце. Але найславнійший зі всіх був Іван V Великий, що в 1225 році побудував знову кріпость і до пять літ виставив той страшенний замок в Готкер, в котрім проживаючи, задумував раз навіть засісти на француськім престолі. Він був аж в двайцять битвах, в котрих була страшна різня, а йому таки нічого не сталося; він помер на власній постелі, ставши шурином шкоцького коро-