Ангелика, мов би на весь світ забула, вдивилася задумчиво в світло сонця, що відбивалося від церковної бані.
— Де-ж там, ні! — відповіла вона спокійно, — перебути цілий день на свіжім воздусі, то для мене аж лекше, аж здоровійте.
Вона скінчила вишивати дрібненькі листки золотої рожі і бралася до більшої. В руці держала тілько засилених голок, кілько треба було барв до рожі. Після того як листок мав виглядати, шила вона то коротким, то довгим стібном. Вона мусіла дуже старанно братися до роботи, а тут все ще був її вчерашній день на гадці, вона ще раз жила ним в своїх думках, а на послідок стали їй таки так насуватися згадки, що годі вже було довше мовчати. Почала отже нагадувати, як то вони вибиралися, як ішли широкими полями, як відтак снідали на дошці серед розвалин замку Готкерів, котрого полупані мури звисали понад Лінелею, що пливе попід верби там в долині яких пятьдесять метрів глибоко. Розвалини ті зробили на ню дуже велике вражіння; вона виділа в них порослі блющем останки того великана, що панував колись над обома долинами. Тут піднімалася ще висока на пятьдесять метрів башта, попукана і без вершка, на пятнайцять стіп високій підставі і мимо бур та вітрів держалася все ще кріпко. Дальше стояли ще дві вежі: вежа Кароля Великого і вежа Давидова; між обома був ще зовсім добрий вал. В середині замку було ще видно поодинокі кімнати, каплицю і салю, де відбувалися суди та і ще кілька кімнат; ступені на сходах, ґзимси на вікнах, лавиці на терасах — все то видавалося ділом якихсь великанів, бо після поняття теперішнього покоління було то все незвичайно велике. Замок той був колись сам про себе великим укріпленим містом; пятьсот людей могло в нім держатися через три місяці і могли мати що їсти та чим стріляти. Але вже від двіста літ розпадалось каміння в долішній його части від диких рож, що тут виростали; а на купах каміння, що спадало з гори, цвили лелії та росли буряни; там де в передній кімнаті стояла колись піч, виростав тепер явір. А коли від заходячого сонця падала тінь на поорані поля, що тягнулися на три години ходу, коли серед вечірного сумерку цілий замок здавався прибирати на ново свою давну величину, то і тоді давалась знов почувати його давна власть і та люта сила, що зроби-
