Сторінка:Еміль Золя. Мрія (1932).djvu/35

Цю сторінку схвалено

35

МРІЯ



Набравшися розуму з досвіду, постановив він взятися вже дипльоматично до діла. Але пані Фукар, баба груба, присадкувата, не дала йому часу промовити до неї так краснорічиво, як то він був собі уложив по дорозі. Ледви почула імя дитини і день її уродження, як вже і розпустила язик на всі заставки.

— Отже то мале жиє. Но, може почванитися своєю мамою, тою повійницею! О пані Сидонія, так звали її, від коли вона була повдовіла, таки з доброго роду; кажуть, що брат її навіть міністром, чи чим; але то не вадило їй пуститися на послідну ледащицю.

Опісля стала вона розказувати Губертови від самого початку, як то вона познакомилася з тою плюгавицею, коли вона заложила була собі на вулиці св. Гонорія крамницю з овочами і прованською оливою. Вона і її чоловік лише що були тоді приїхали з Пляссанс до Парижа спробувати свого щастя. Чоловік її помер а вона в рік і пять місяців по його смерти мала дитину, про котру зовсім не журилася, бо була суха як контова книга, студена як запротестований вексель, а що вже простакувата — то гірша від якого возьного.

— Господи святий, та гріх можна ще простити, але невдячність? Хіба-ж я її не годувала через шість неділь в злогах, бо і крамниці вже було не стало? Хіба їй не полекшало від того, що я віднесла її дитину до дому знайдів? А вона мені що за то? Коли я відтак попала в нужду, то не могла ніяк видерти від неї тих грошей, що мені за цілий місяць належалися, ба навіть тих пятнайцять франків, що позичила її готівкою. Пані Сидонія має тепер при вулиці Фобурж-Поассонієр малу крамничку і три кімнати в мецанині та продає ніби то коронки, а на ділі, чого кому забагнеться. Так то, так; от ліпше такої матері і не знати.

В годину по тім ходив вже Губерт попід крамницю пані Сидонії. Він бачив через вікна якусь худощаву, виблідлу жінку, котрій з лиця годі вже було і літа розпізнати. Вона мала на собі якусь чорну витерту сукню, замащену всякого рода плямами, з котрих видно було, що та баба веде якусь двозначну торговлю. Що та перекупка ніколи і не подумала про свою дитину, котрій лиш случайно дала життя, видно було їй з лиця. Губерт став нишком розвідувати про ню,