Сторінка:Еміль Золя. Мрія (1932).djvu/34

Цю сторінку схвалено

34

ЕМІЛЬ ЗОЛЯ



Нараз вибрався Губерт до Парижа. Було то щось незвичайного в його тихім і спокійнім життю. Він не сказав Ангелиці всеї правди, бо говорив лиш, що їде, щоби залагодити остаточно справу опікунства. До сорок вісім годин мав він надію розвідати про все, чого йому було треба. Але в Парижі минав день по дневі, на кождім кроці показувалися що раз нові трудности і перешкоди і так проминув цілий тиждень а він ходив лиш, як то кажуть, від Анни до Каяфи. Нераз невдоволений аж до крайности ходив він вулицями і мало що аж вже не плакав. В бюрі заряду дому знайдів приняли його дуже холодно. Якесь там право казало, що не вільно розвідувати за походженням дітей, доки вони не стануть повнолітними. Два дні раз по раз ходив він туди з рана і за кождий раз відправили його з нічим. Треба було таки упертого, щоби в трох бюрах поясняти цілу річ, треба було аж до хрипки наговоритися, щоби якийсь менший урядник, високий, худощавий мущина, зволив заявити свою ласку, і сказав, що нема ніякого докладного документу. В заряді не знали більше нічого, як лиш то, що якась акушерка принесла дитину, Ангелику Марію, але не сказала, як називається її мати.

Стративши вже всяку надію і знеохочений хотів він вже вертати назад до Бомон, коли прийшла йому щаслива гадка піти ще четвертий раз до дому знайдів, і розвідати там в заряді з акту приняття, як називається та акушерка. Але і то не було так легко. Вкінці таки розвідав її імя. Вона називалася пані Фукар і мешкала тоді, то є в 1850 році, при вулиці „des Deux Ecus”.

Почалась знов біганина. Кінець тої вулиці був вже давно змінився, богато домів там завалили а поставили нові. В сусідних вулицях не могли собі в ніякім шинку нагадати, щоби десь там недалеко жила колись якась пані Фукар. Він заглянув до книги адресової, але і тут не було такого імени. Ходив отже по вулицях та читав лиш вивіски на домах, чи може де случайно не найде якої акушерки. От і удалося. Він допитався до якоїсь старої баби, котра так і зараз його присіла: Як то? Вона би не знала такої поважної дами, як пані Фукар, тої що тільки натерпілася в своїм життю? Вона мешкає при вулиці Сансіє, аж на тамтім кінци Парижа. Губерт побіг зараз і туди.