Сторінка:Еміль Золя. Мрія (1932).djvu/20

Цю сторінку схвалено

20

ЕМІЛЬ ЗОЛЯ



сти, знов не опамяталася. Вона журилася тим дуже, що в дитині береться звідкись така пристрасть, але і то її не тішило, що дівча любило страшно і без кінця пеститися. Вона кілька разів добачила, як Ангелика цілувала свої власні руки. Вона виділа, що дівча аж пропадає за всілякими образками, а особливо за святими, котрих таки спору купу собі призбирала. Одного вечера застала вона її з заплаканими очима над образками, дівча поклало головку на стіл і не відіймало губ від образочків. Що то був за крик, коли вона відібрала їй образки; хтось би був подумав, що то вже таки живцем шкіру з неї здіймають. Від того часу тримала її Губертина остро в руках і не давала їй вже оставатися самітній, казала їй богато робити і не обзивалася до неї, була холодною, коли Ангелику напала яка примха та очи у неї засвітилися і лице почервоніло.

Впрочім добачила Губертина, що і книжка з дому убогих може їй стати в пригоді. Губерт підписував що три місяці книжку, а Ангелика була за ко́ждий раз того дня дуже сумна аж до самого вечера. Коли виймала з скрині цівочку з сухозолоттю і побачила там книжку, то кров зараз виступала на її лице і дівча аж паленіло. Одного разу, коли її напала була примха і вже ніяк не можна було дати собі ради з нею, то вона аж як би стовпом стала, коли перевернувши в скрині все до гори ногами добачила тих мізерних кілька листків паперу. Аж заходилася від плачу, упала Губертам до ніг, перепрошувала їх та і сама признавала, що не варта і того хліба їсти, що вони їй дають. З тої пори приходила їй часто на гадку та книжка і то здержувало її нераз від примхи та злости.

Ангелиці скінчився був вже дванайцятий рік і вона мала перший раз іти до сповіди. Той спокій довкола неї, та тихенька старосвітська хатина в тіни катедральної церкви, той запах кадила, і ті мельодійні співи в церкві — все те ублагородняло ту дику ростинку, що вирвана, не знати звідки, і пересаджена в здорову землю, росла собі спокійно. Не мало причинялося до того і правильне життя в домі Губертів, щоденна робота, та і то, що ніхто тут не журився тим, що діється на широкім світі; про те і чутка не заходила до спокійного міста. Але вже найбільше причинилася до лагідности Ангелики, велика любов Губертів, котра ставала ще тим більшою, що вони не могли ніяк успокоїти своєї совісти.