аж не краялося серце. Тепер вже і він стратив давний спокій а дві великі сльози покотилися йому з очей долі лицем. Годі її було так марно пропадати, умираючи мусіла ще його побідити своєю красою.
Він пригадав собі на то чудо, яке доказували з Божої ласки його предки, що уздоровлювали недужих. Йому прийшло на гадку, що то таки сам Бог так хоче, щоби він яко батько дав своє призволення. Він призвав святу Агнію, перед котрою цілий його рід припадав на коліна, і як Іван V, з Готкера, що приступав до умираючих від пошести, і цілував їх, так помолився і він та поцілував Ангелику в уста.
— Коли така воля Божа, то і моя!
Ангелика отворила нараз очі. Пробудившися з довгого омління споглядала на него без страху; губи її, ще вогкі від поцілуя, усміхалися весело. Так то мало все сповнитися; її здавалося, що то знов давний сон, давні мрії і думала, що то так і мусить вже бути, щоби Преосвящений сам повінчав її з Фелисіяном. Длятого піднялася вона і сіла на своїй широчезній, неначе королевській постелі.
Преосвящений аж яснів з радости, а з його очей било світло чуда. Він ще раз повторив молитву:
— Прийми свічку…
— Амінь! — докінчив отець Корнил.
Ангелика взяла запалену свічку в руку і держала її ціпко. Життя вернуло в ню назад, свічка горіла ясно і проганяла духів тьми.
По кімнаті понісся грімкий голос радости. Фелисіян, як би якимсь чудом несений схопився з землі а Губерти, як би знов тим самим чудом приковані, стояли на колінах і не могли рушитись та лиш видивилися на то, що сталося. Їм здавалося, як би постіль облило так ясне світло, що аж за очі ловило, а в промінях сонця літало щось білого ніби якийсь пух. Білі стіни і ціла кімната світилися як біленький сніг; серед того сиділа Ангелика мов та лелія, що піднялася і знов віджила. Її мягеньке ясне волосся окружало її личко мов би лучі сонця, а сині її очі ясніли як у якої святої; на біле її лице виступали знов сліди повного життя. Коли Фелисіян побачив, що вона віджила, аж не знав, що діяти, що така велика ласка Божа; він приступив до постелі і упав на коліна.
— Моя душечко, ви нас знов пізнали, ви жиєте… Я
