свяченою водою та кропило, і підчас коли той держав перед ним отворений требник, покропий умираючу свяченою водою і прочитав слова:
„Покропиш мене іссопом — і стану чистий; обмиєш мене — і стану від снігу шілійший.”
Вода бризнула і як би легенькою росою покрила цілу постіль та освіжила її. Каплі упали і на її руки і на її лице, але одна капля по другій спливали по них як коли-б по холоднім марморі. Епископ звернувся і до свідків сего чина та і їх покропив. Губерт і Губертина, що стояли таки зараз побіч себе на колінах, схилили в глубокій вірі ще низше свої голови. Епископ поблагословив і кімнату і меблі та білі стіни і все, що там лиш було. Коли переходив попри двері, станув якраз проти свого сина, що стояв за порогом на колінах і гірко плакав закривши лице руками. Він підніс поволи три рази кропило в гору і покропив і його свяченою водою. Так отже покропив всюди свяченою водою, що мала прогнати тисячі а тисячі невидимих злих духів. В сій хвилі підібрався був блідий промінь зимового сонця аж до самої постелі; ціла хмара безчисленних атомів дрібного пороху уносилася мов жива в світлі, що спадало від вікна і окружала студенні руки умираючої.
Коли преосвящений вернув до стола, почав читати молитву:
— „Вислухай нас, Господи…”
Він не спішився. Він знав, що смерть засіла вже була поза рожевою заслоною, але він передчував, що її ще не дуже спішно і що вона ще почекає. А хоч дівча лежало без памяти і нічого не чуло, він її все таки спитав:
— Чи не маєте нічого на совісти, що вас мучить? Моя донечко, сповідайся своїх гріхів, злекши свою душу!
Ангелика все ще мовчала. Він зачекав хвильку, щоби вона відповіла, а відтак став її ще голоснійше упоминати. Здавалося, що він не зважає на то, що вона його не чує.
— Збери свої сили, проси з цілого серця прощення у Господа Бога. Свята Тайна може тебе очистити, може тобі додати нових сил. Отворяться тобі очі, уха стануть непорочні, ніздря освіжаться, уста стануть чистими а руки невинними.
Так говорив він і заєдно дивився лиш на Ангелику, доки всего не виговорив, а відтак сказав:
