раз більше гнівливим голосом став він батькові розкривати своє серце.
Він розповідав, що Ангелика занедужала і що вже вмирає; як її то дуже прикро вразило, що він намовляв її, щоби вона з ним втікала і як вона так покірна і чиста, як та свята, не хотіла на то пристати. Той був би вбийником, хто би тій послушній дитині дав умерти, котра лиш за згодою батька готова би за него віддатися. Тоді, коли вона довідалася, хто він є і який у него маєток, тоді як раз сказала: „Ні!” і щасливо поборола свою пристрасть. А він залюбився в ній на смерть і сам на себе лютий за то, що не є тепер коло неї і не може за одним замахом зробити конець свому і її життю! Мав же би батько дійсно бути так лютим, що волів би їх обоє загнати в могилу, як одним словом зробити їх щасливими. Хіба-ж гордість на імя, славу і маєток та щоби поставити на своїм, значить більше як щастя двох людей, що любляться? Фелисіян ломив руки і аж від розуму відходив та з разу благав батька а відтак став таки відгрожуватися і жадав конче, щоби він вволив його волю. Але єпископ стояв з набіглим кровю лицем і з заіскреними очима і отворив губи лиш на то, щоби сказати одно слово: Ніколи!
Тепер вже і Фелисіян не мав ніякої уваги і як божевільний станув проти батька. Став говорити про свою матір, а та згадка мов грім прибила єпископа до самої землі. То материна натура відозвалася в сині і домагалася права для пристрастної любови. Він став батькови докоряти, що не любив покійниці, а рад був, що вона умерла, бо инакше не був би так твердого серця супроти тих, що любляться і хотять жити на світі. Йому добре було виречися цілого світа, коли він монахом! Але в нім, в його сині буде завсігди ставати йому перед очима покійна матір і буде його мучити за то, що він мучить її дитину. Коли жиє її дитина, то і вона хоче жити на віки в дітях своєї дитини. Коли він не хоче дозволити свому синові пібратися з тою, котру собі сподобав, і котра має дати життя новому поколінню, то тим її наново убиває. Той не повинен іти на службу церкві, хто перед тим мав жінку. Батько стояв як остовпілий і мовчав, а він поважився навіть сказати батькови в очі, що є вбийником, що фалшиво присягав.
Коли опісля Преосвящений остався сам, то кидав собою, як коли-б хто пхнув його ножем в саме серце. Відтак
