її послідній годині сиділи вони самі коло неї.
Губерт не знаючи сам, що робить, отворив дверці від кафлевої печі; дверці заскрипіли наче-б заводили. Відтак стало знов тихо тихісенько, в кімнаті було тепло, а пеонії ще більше від того побіліли. Від якогось часу чула Губертина поза муром в катедрі якийсь шум. Відізвався дзвінок а від його голосу задрожали і старі мури. То певно отець Корнил виходив з церкви з святим єлеєм. Вона зійшла на долину, щоби повитати його при вході до дому. Минули дві хвилі а на вузеньких сходах, що вели на гору, було чути, що хтось говорить. Губерта, що чекав в кімнаті, взяла якась дрож, а він в страху Божім і надії припав на коліна.
Замісць старенького пан-отця явився в дверях сам єпископ в альбі і фіолетовім епітрахилі. Він ніс срібну посудину з єлеєм умираючих. Його орлині очи гляділи неподвижно просто себе, його гарне бліде лице під густим сивим волоссям задержало свою світлість. За ним ішов, як звичайний слуга церковний, отець Корнил з хрестом в руці і з требником під пахою.
Епископ пристанув на хвильку на порозі і відізвався грубим голосом:
— Мир дому сему!
— І всім живучим у нім, — доповів троха тихійше священик.
Коли вони ввійшли до кімнати, явилася за ними і Губертина і вона аж дрожала зі зворушення і приклякнула побіч мужа. Схиливши голови в долину молилися обоє з цілої глубини свого серця.
На другий день по стрічі Фелисіяна з Ангеликою була межи єпископом а його сином страшна сварка. Того дня зайшов Фелисіян таки силою вже ранісенько до свого батька і ввійшов був навіть до кімнати, в котрій епископ цілу ніч молився, щоби забути на минувшість, що раз-у-раз ставала йому перед очима. Син мав все глубоке поважання для батька, але коли досі не противився його волі, то лиш длятого, що боявся, але тепер так в нім кипіло, що вже не міг здержатися. Оба мущини, тої самої крови і так само палкі, стали різко перечитися. Старий встав від молитви і з почервонілим лицем слухав мовчки сина та лиш дивився на него з гори. Молодому стало також лице як грань червоне. Чим
