17
МРІЯ
як який велитень піднимається вона понад всі ті низенькі доми, що мов пташенята горнуться від студени під її крила. Там жиють люде лиш для неї і з неї; ремісники працюють, крами продають, а все лиш на те, щоби її удержати, прибрати і нагодувати — її і її духовенство. А коли там є ще і міщане, то вже лиш останки давніх родів. Вона є осередком міста, бо від неї розходяться вулиці як би її жили; ціле місто лиш нею віддихає. Тому то се місто, що мов би монастирями розложилося довкола катедри, нагадує ще і нині давні часи а з него віє якимсь поважним і милим духом мира та глубокої віри.
Серед сего таємничого міста, стояв дім Губертів, в котрім Ангелика почала жити новим життям, найблизше катедри — кість з її костей. Мабуть якийсь приходник в давних часах, що хотів позискати для церкви прадіда вишивачів, позволив йому всунути тут свій дім між пілястри церкви. Від полудня замикав будинок церковний малий і вузкий городець; насамперед богато бічних каплиць, котрих вікна виходять на далеку площу а відтак і кораб церкви з своїми філярами і величезною банею, покритою бляхою. Світло сонця не доходило ніколи аж до самої землі в городі і для того росли тут лиш блющ і букшпани. А мимо того, що висока церква покривала город вічною тінею, було в нім якось дуже мило та любо; була то чиста тінь, спокійна і тиха мов могильна, а з неї віяло якимсь милим запахом. В сю зелену закутину, з сутіни котрої заносило свіжим холодом, не заходив ніякий голос, хіба лиш голос дзвонів з обох веж катедральних, а позвук їх потрясав цілим домом, що видавався, як би разом з церквою був витесаний з одного каменя і жив її кровю і духом. Яке би і не правилося богослуження в церкві, а в домі зараз гомоніло; чи то правилася соборна служба Божа, чи гуділи орґани, чи півці співали в церкві, або хоч би лиш хтось з побожних зітхнув там глубоко, то в домі дрожала зараз кожда цеголка, по нім розходився мов би святий голос Невідомого. Ба, иноді добувався до него через холодні мури навіть і милий запах ладану.
Тут росла Ангелика, як в якім монастирі, повних пять літ, з далека від цілого світа. Лиш, бувало в неділю рано, в семій годині, ходила до церкви. Губертина постаралася о те, що Ангелиці дозволили не ходити до школи; вона, ба-
