такий упертий, щоби хотів їх обоє загнати в нещастя. Може яких двайцять разів обернулась на своїй широкій постелі і все її те саме приходило на гадку. Перед її замкненими очима ставав Преосвящений в своїй фіолетовій ризі. Може то через него мало її то чудо обявитися. На дворі було парно і тихо, все спало; вона стала надслухувати за якимсь хоч би одним голосом і хотіла почути, яку дадуть її радоньку дерева, Шеврота, катедра та і ті щирі духи, що ніби то пересувались по її кімнаті. Та що-ж, коли все разом так шуміло, що вона не могла нічого розібрати. Вона стала аж нетерпелива, що так довго треба чекати, що то з того всего буде та сама себе налякала, коли здрімавшись крізь сон промовила:
— Поговорю завтра з Преосвященим.
Коли на другий день пробудилася, здавалось її, що таки конче треба так зробити, таж то річ така проста. А то все лиш длятого, що її любов була щира і чесна, що її відвага мала свою підставу в гордій невинности.
Вона знала, що Преосвящений кождої суботи коло пятої години пополудні іде до каплиці Готкерів і там молиться на самоті на колінах за себе і за своїх предків; все духовенство шанувало дуже ту його самоту. Була як раз субота. Вона таки і зараз рішилася. Дома у владики може би її не приняли, а відтак там і богато людей та не дали би її спокійно поговорити. А в каплиці так догідно було на него зачекати і коли він прийде, станути перед ним. Навіть і сего дня вишивала вона так само пильно і так само була весела: ані трошки її то не непокоїло, що хотіла зробити, бо була переконана, що добре робить.
Около четвертої години удала, що ніби то вона іде до бабусі Ґабети. Убралася як звичайно до міста, завязала на собі як небудь капелюх, в котрім звичайно ходила до міста і вийшла з хати. Відтак завернула на ліво, відхилила двері в порталю святої Агнії і замкнула їх легенько за собою.
Церква була порожна, лиш в каплиці св. Йосифа, сповідав священик ще якусь грішницю, з котрої було видно лиш кінець її чорної сукні. До тепер була Ангелика зовсім спокійна. Аж коли увійшла до тихого і холодного дому Божого, в котрім найлекший шум від її кроків роздавався голосним відгомоном по всій церкві, зміркувала вона, що чогось дуже дрожить. Длячого імило її так за серце? Вона-ж пре-
