ха, ані навіть вітерець не повіяв; чути лиш було, як їм билися серця в грудях.
Нараз отворив він двері до якогось павільону.
— Зайдіть близше, — промовив він, — то моя хата.
Батько Фелисіяна був тої гадки, що йому буде найліпше житися тут в сій закутині парку здалека від цілого світа. В домику в партері був один великий сальон а на поверсі була ще одна обширна кімната. На долині світилася лямпа.
— От, бачите, — промовив він дальше, — так виглядає у артиста.
Кімната виглядала дійсно як яке ателіє, котре заложив собі якийсь молодий богач, що то ніби з того жив, що малював на склі. Він придержувався того ладу, як то малювали ще в тринайцятім століттю і длятого могло здаватися, що то він ще з тих малярів, що в тих часах не знали ще всіляких способів. Посеред хати стояв старий стіл запущений розтопленою крейдою, на котрім він рисував червоною кридкою; він різав на нім і скло розпаленим залізом, замісць як то тепер робиться, діямантом. В малій печі до топлення скла, зробленій після рисунку, горіло; там випалювався як раз малюнок до другого вікна в катедрі. В скринях стояли склянні тафлі у всяких можливих красках, сині, жовті, червоні, зелені, цятковані, темні й матові, а всі зроблені так, як він їх казав собі наробити. Самий сальон був виложений пречудними матеріями, а серед множества дорогих і прекрасних меблів і сліду не було, що то є робітня. В кутику стояла велика позолочена Пречиста Діва з веселим лицем і рожевими устами а за підставку до неї служила якась старосвітська шкатулка.
— То ви таки працюєте, — відозвалася Ангелика, — утішившись як мала дитина.
Її тішило, що в печі горить і просила його, щоби він її пояснив всю роботу: як то він за приміром давних артистів уживає крашених взірців і тінює їх чорною краскою; длячого малює лиш маленькі фігури а грубо зазначує їх рухи і одіж. Він розводив перед нею свої погляди на штуку мальовання на склі і доказував, що штука ся почала упадати, від коли стали малювати поверх скла та емайлювати і від коли научились люде ліпше рисувати. Його погляд був такий, що малюнок на склі не повинен бути нічим иншим як лиш прозорою мозаїкою ярких і гармонійно уложених кра-
