Ангелика не казала правди, бо то було ледви пів до семої а процесія не могла скорше вернути до церкви, як чверть на осьму. Вона знала дуже добре, що бальдахін несли тепер попри долішну пристань в Лінелі; ну, але її чогось дуже було спішно.
— Ходім скорше, мамо, бо вже не буде місця.
— То ідім, — сказала наконець Губертина і усміхнулася мимо волі.
— А я тут лишуся, — відозвався Губерт. — Я поздіймаю вишивки і прилагоджу до вечері.
Церква була майже зовсім порожна, знак, що Господь Бог з неї вийшов. Всі двері стояли отвором як в тім домі, де зробився нелад, коли пан його мав вертати. Лиш мало хто з людей заходив до церкви; в глубині церкви на великім престолі, поважнім саркофаґу в старо-римськім стилю, горіли воскові свічі. В прочих частях просторого дому Божого, по боках і в каплицях, було темно як в ночі.
Ангелика і Губертина ходили поволи по церкві. В глубині будинок ніби аж до купи сходився; там на коротких стовпах спочивали льожі апсиди. Вони переходили попри темні каплиці, що виглядали ніби гробниці. Коли ішли коло головного порталю попід бальки, на котрих спочивав хор, то аж лекше відітхнули, бо споглянули на великі готицькі вікна, що піднималися понад тяжку долішну будову в романськім стилю. Коли-ж пустились відтак попід полудневу сторону, то знов зробилося їм якось важко на серці. Коло хреста в трансепті спочивала баня на чотирох присадковатих стовпах; сюди залітало ще слабенькі світло а почавши від розет в бічній фасаді ставало вже таки зовсім темно. Обі женщини вийшли на ступені коло крилоса і обійшли довкола апсиди, найстаршої части цілого будинку, що виглядала як якась відвічна гробниця. Постояли хвильку перед старою, дуже штучно виробленою решіткою, що відділяла зовсім крилос, щоби тут надивитися на великий престол, з котрого світло, відбивалося в гладких сталлях з дубового дерева, украшених богатими різьбами. Так вернулись вони знов там, звідки почали були ходити; вони підняли голови і здавалося, що таки чують той дух, що носився по церкві, підчас коли серед чим раз більшої темноти старі мури з останками позолочень і малюнків здавалися аж розступати і ніби ширшати.
