на балькон. Його росла постава зазначилася остро на яснім тлі. Він не війшов до кімнати, лиш пристанув в вікні…
— Не бійтеся… То я, я прийшов до вас.
Вона і не боялася, бо все сталося так, як вона собі думала.
— Ви вилізли сюди по бальках, правда?
— А вже-ж, що по бальках.
Вона аж усміхнулась, що він так легко міг вилізти. Він видобувся насамперед на піддаше над дверми, відтак дістався на вязання, що кінцями спочивало на підвязи, а звідси вже без великого труду виліз і на балькон.
— Я вас дожидала, зайдіть близше!
Фелисіян, що досі, як той шалевий, силоміць хотів дістатися до неї, не рушився і з місця; від несподіваного щастя став як без памяти. Та і Ангелика стала вже тепер добре розуміти, що святі не заказують її любити, бо аж чула як і вони витають її легеньким, мов той подув ночі, усміхом. Як же могла вона бути так нерозумна припускати, що свята Агнія буде на ню за то гніватися. Та свята мучениця аж ясніла коло неї від радости а чувство тої радости мов легіт двох великих крил спливало на ню від голови аж до ніг. Всі, що погибли з любови, брали участь в муках святих дівиць і блукали серед теплих ночей, щоби невидимо стерегти її ніжні чувства любови.
— Зайдіть близше, я вас дожидала!
Фелисіян поступився непевним кроком. Він постановив собі, що вона мусить його бути і що всякий крик її здушить в пристрастних своїх обняттях. Коли-ж почув, що вона тепер до него миленько промовила, коли війшов в білу як сніг кімнату, з котрої аж віяло невинністю, то його серце стало ще чистійше, як у неї, а з него зробилась покірна дитина.
Він поступився три кроки наперед. Нараз почав трястися і припав оподалік від неї на коліна.
— Ох, коби ви знали, які страшні перетерпів я муки! Я ще ніколи так не страдав, як тепер, думаючи, що ви мене не любите — нема в світі нічого як той біль!… Волів би скорше все стратити, волів би терпіти найбільшу нужду, згинути з голоду, або хоч би і живцем гнити! Ще одного такого дня, в тій страшній муці, що так палить серце, я би вже не пережив, я би вже не витримав; колиб знав, що ви мене
