Ця сторінка вичитана
ДО БЕРЕГІВ
До берегів уквітчано-зелених
Пригнали човен мій буруни злі.
Шепоче очерет: спочинь на цій землі.
Спали човни. — Спини свій льот шалений.
Зійди, замкнись у кришталевій вежі,
В обіймах вроди пий вино-життя…
Спочинь… Засни… Тут спокій, забуття.
— А там — за хвилями — страждання і пожежі…
Але сестриця — чайка білокрила
Над морем зойкнула: „я гину… ти борись…“
Примчався вихор-брат… Вітрила нап'ялись.
— Вперед! Завжди вперед несіть мене,
вітрила.
