Ця сторінка вичитана
БУЯННЯ СИЛ
Земля поорана, безвільна і пахуча.
Лани зелено-жовтої свиріпи.
Біжать у далеч верби на шляху.
Як радо вітер в вуха віє:
— випий
Степів струнок — як радість неминуча,
Скинь пиху.
Лягти на землю. Пити небо. Простір.
Гойдатися у співах вітрових.
Не мріяти. Не думати. Нічого.
У грудях тануть клопіт і тривога.
Спиняє дух від млости.
— Буяння сил живих.
1915 р.
