й „коли“, тому що революціонер привів його до стану запеклої боротьби з поезією. Коли „дух спиняє від млости“, „од буяння живих сил“, коли „я молодий і чую“ „сміху дзвінок“, коли я звик до перемог і не можу жити без них, коли я, нарешті, знаю, що мої безсонні ночі, муки й сумніви тільки тоді не стануть на шляху до моєї мети, коли я їх не понесу в своє суспільство і сховаю десь у шухлядці, тоді мені нічого иншого не залишається, як бути ригористом. Отже, природу мого ригоризму обвіяно історично-виправданим соціяльним фанатизмом.
Вас. Еллан добре знав, серед якого суспільства він працює. Він, як рідко хто, ненавидив нашу хохлацьку розляпаність і сахаринну сахаринність, що породжувала до цього часу тільки безвольних людей, які вміли говорити прекрасні слова, але ніколи не були людьми діла, які були на 100% поетами, й ніколи реальними політиками, яким досить одного сумного слова, щоб із них вже потік солоденький сік слабодухости. І він не міг не відмовитись від слободухої лірики.
Отже, знову-таки — воля до перемоги не дозволяла Елланові друкувати, і більш того — писати
