„реалізувати свої“ безперечні „можливості“? Вас. Еллан зрозумів, що наша епоха воістину не лірична й саме в тому сенсі, що вона органічно не виносить ліриків… особливо коли ці лірики роблять спроби примирити „чистий раціоналізм“ із романтизмом своєї натури чи-то намагаються дати справжню соціяльну поезію — мужню, бадьору й радісну, яка не плентається в хвості маси, а веде її вперед рішуче й відважно. І хіба могла та людина, що її обвіяно було духом епохи, зжитись із таким становищем, коли приходилось брати хустку до носа?
Ясно, не могла. І тоді революціонер кинув рукавичку своїй панні, що ім'я її поезія. Правда, ця панна ще довго тривожила його, бо вона все-таки лежала на його серці й мала такі прекрасні засоби боротьби із своїм коханим, як киви-морги на соціяльно-економічну заплутаність. Вона не раз мучила його в темних закутках, „захалявно». Але Вас. Еллан, як ми бачили, все-таки переміг її й усе-таки не вийшов із нею в суспільство й не показав її анемічного обличчя молоді.
Не тому, значить, Еллан не друкував своїх „захалявних“ поезій, що боявся загубити свою „монолітну“ славу, а тому що був апостолом теорії „що“
