світові підпори“. Замість „Червоних Зір“ „над розвіяністю хмар“ замаячив безвихідний неп, з його диким бюрократизмом і гладкими непманами. Розумом, „чистим раціо“ комунар робить математичні викладки, збирає статистичні дані для певних реальних прогнозів і переконується, що „все добре — не плач“, що хоч як, а ми „маємо ясні крицеві надії“, що панікьори ніколи не можуть бути переможцями, але його серце зовсім иншої співає, бо воно під владою надхненої й по суті зовсім не мужньої лірики, яка завжди була панікьоршею, й тільки тоді відогравала позитивну ролю в суспільстві, коли попадала у відповідну атмосферу, в атмосферу масових зворушень, масових дерзань. І тоді серце заспівало, як „на обважні розпатлані нерви навалилося буднями“, як „занудило паперами й грудки під ногами — груднем“. „І десь далеко-далеко берег не дотягатись до теплої руки“. „Багнети геть поржавіли без блиску“, а „хтось там співає тужливі пісні“.
— „Хто там співає?“
— Це співає „в новому блок-ноті новий мотив: глухо плещуться гребні зливи в мури безсонних тупих ночей“. Цей новий мотив — мотив часів
