В той час, коли ще не з'ясовано було питання про революційно-бойовий цикл, і критика одного соціяльного табору гаряче його вихваляла, а другого — в кращому разі замовчувала, — в цей час поет Вас. Еллан майже замовк, і на літературну арену виступив Вал. Проноза.
На цей „весняний вибрик“, здається, ніхто спеціяльно не реагував тоді. Але, на жаль, аж до цього часу ніхто його й не з'ясовував. Ми кажемо — ніхто, бо ті спроби, що найшли собі місце в нашій критичній літературі, нас не задовольняють. Власне, серйозно підійшов до цього питання тільки М. Зеров. Але його одірваність від харківської групи письменників, що в ній частенько виростали, розцвітали й уже, напевно, конденсувались настрої комуністичної інтелігенції, а, значить, і командуючі настрої епохи, оскільки волею історії ця інтелігенція в певний період мусила відогравати в своєму суспільстві не аби-яку ролю, — ця одірваність не дала йому можливости написати ширшу статтю про Еллана. Цьому, очевидно, сприяли й ті лапідарні характеристики, якими малювала образ останнього ближча до поета критика.
