Хіба це не правдива, не об'єктивна картина? Хіба її не переповнено до вінців високим шляхетним трагізмом? Хіба в ній, як у краплі криничної води, не відзеркалюється вся епоха громадянської війни — такої жорстокої в своїй реальності й такої м'яко-романтичної й без кінця прекрасної в своїх конечних стремліннях?
Ми, сучасники й активні участники в боях за комуну, свідчимо, що тоді воїстину „білий ранок опалево плакав“, що тоді воїстину наші серця „тривога стискала в чорних лапах“, що тоді воїстину над містом стояв „сивий морок, оспіваний задумливим поетом“, що тоді сніг воїстину „лягав (так м'яко-м'яко танув) на заціплений в руках ноган, на червоно-чорну рану“.
Словом, ми свідчимо, що це wілком об'єктивна картина нашої епохи, і що її намальовано з надзвичайною майстерністю.
Звичайно, одні вірші цього циклу слабкіші, инші сильніші. Безперечно й те, що Вас. Еллан, який грішив на „ригоризм“ (ми ригоризм беремо в лапки, бо далі дамо Еллановій „хворобі“ иншу назву), в останніх своїх віршах цього циклу зривався (саме тому він і поспішав їх підписати Вал. Пронозою),
