Робітник. Нема грошей. Не прислали. Треба ще почекати…
Робітниця. Ще терпіти?! Коли ж сьому кінець буде?! Вже далі нікуди! Все на базар поодносили, все попродала! Це знущення, каторга!.. Робиш, робиш…
Робітник. Галю…
Робітниця. Що там „Галю?!“. Ізнов будеш казати, що мусимо потерпіти…
Робітник. Галю, перестань!
Робітниця. Не перестану! Живемо на те, що хлопець на вулиці випросить. Чуєшь, на жебране живемо! Я тобі не казала, що посилаю Васька на вулицю — так знай же, знай! Мучимося, дохнемо, дітей мучимо — а за що? За що, я питаю?..
Робітник. Галю, ти ж знаєш…
Робітниця. Що знаю? Знаю більше ніж ти! Знаю, що старе панство все повернулося, що твоі комунисти вином заливаються, що наша „діректорша“ по ресторанах ходить, знаю те, чого ти не знаєш, не бачиш!.. Та коли ж бо воно кінець буде нашому лихові, нашій біді… (плаче).
(Робітник}} слухає спершу розгублено, потім похнюпившись.… Нарешті зривається й прожогом вискакує з хати).
