як його дівізія голими руками брала фортеці Перекопу, що іх вважали неприступними для жодноі армії. Бідолагу згарячу прибили — довелося одпровадити до лікарні — але робітники отямилися й стали до роботи. Зараз справа уже йде краще: прибавляється замовлень иоширюємо виробництво, краще платимо… А як ваше фабрично заводське учеництво?
Комсомолка. Ого! Через пять–сім років — тисячи своіх фаховців матимем!..
(За вікном гамір молодих голосів і мотів „Молодоі Гвардіі“)
Діректор. Ну, це вже мабуть по тебе ваши зірвиголови йдуть. Я ж угадав?
Комсомолка. (збіряє своі книжки і зшитки) — у нас сьогодня діскусія. До побачення! (йде, потім повертається) — Да, скажи мені — в якій лікарні лежить отой інвалід, про якого ти говорив?
Діректор. — В Івановській. Навідайся до нього.
Комсомолка. Добре. (виходить)
Діректор. (сам, ходить по кімнаті) — пять–сім років… Ще сім років…
