Та комуністи теж дужі і сміливі — і я з ними. Але користь з того — для мене, для таких, як я…
Жінка діректора. Я не знаю… я не можу тобі перечити… Але мені страшно…
Фаховець. Ні, не бійся… Ти ж зі мною, ти моя!.. (Жагуче обіймає іі, покірну й безвільну).
(Кімната в радянському будинкові. Діректор і його жінка.)
Жінка діректора. Так, нам нарешті треба переговорити. Нам треба сказати одне другому все, що маємо. Ти зі мною не говориш…
Діректор. Софіє, зрозумій же ти, що я занятий.
Жінка діректора. Знаю, знаю — у тебе завод, засідання, мітінги!.. А я? Що скажеш мені робити? Бути регістраторшою або машиністкою в радянській установі? Ходити вічно в старому, як ти, одмовляти собі в усьому — і ради чого? Щоб хтось инший, а не ти жив повним життям…
Діректор. Софіє, що с тобою? Ти ж комунистка!
Жінка діректора. Я людина, чуєш, людина перш за все! І я хочу життя, хочу
