Relations between Historical Science and Literature // 18th International Congress of Historical Sciences. 27 August – 3 September 1995. Proceedings. – Montreal, 1995. – P. 178].
Наберемося, отже, сміливості твердити, що до 1990-х рр. в Україні не існувало ані самої інтелектуальної історії постмодерністського “ґатунку”, ані передумов її виникнення. Все це позначилося на реанімації в історичних дослідженнях й історичній свідомості всіляких модерністських історіософських “реміксів” різноманітної спрямованості. Були відновлені концептуально-методологічні й аксіологічні концепти як народницької, так і державницької історіографій 1860-х – 1930-х рр. Причому остання в умовах становлення сучасної української держави набула значно більшої популярності. Природно, що для кожної нації особливу вагу має її незалежне, суверенне існування. Для України, позбавленої протягом віків власної державності, її несподіване здобуття в 1991 р. набуло сакрального навантаження: майже ореолом святості огортається сучасна державність (якщо не в свідомості абсолютної більшості громадян, то принаймні у виступах лідерів) та міфологізуються її витоки й підвалини. В таких умовах цілком закономірно, що модерністська історична свідомість багатьох фахівців породила новітній міф української державності.
Таким чином, відповідаючи на питання, чим є “історія ідей” та “інтелектуальна історія” – опозицією чи тотожністю, ризикнемо стверджувати: ні тим, ні іншим! Це – поняття різних площин. Тобто критерієм виведення терміну “історія ідей” являється предмет дослідження – різноманітні “ідеї”, а критерієм вилучення поняття “інтелектуальна історія” – характер підходу до матеріалу, або метод його дослідження, що ґрунтується на принципах “постмодерністського повороту” в історіографії. Предметом інтелектуальної історії, в принципі, можуть бути і “історія ідей”, і “соціально-економічна”, і “політична” історії. Певної опозиційності до “інтелектуальної історії”, на нашу думку, набуває “історіософія”, оскільки, маючи з нею більш-менш спільне предметне поле, виходить із відмінних методологічних принципів, що базуються на модерністській методологічній парадигмі – так званій “онтології проекту Модерну”.
№4
У цьому заявленому питанні хотілося б зупинитися на природі історичної міфології, історичної свідомості, історичної пам’яті та історико-філософської творчості.