Ейдос.
1’2005.
Ірина Колесник
Київ
Нинішню духовно-інтелектуальну ситуацію в науковому пізнанні можна кваліфікувати як різновид “нової наукової революції”. Основними ознаками “нової наукової революції” XXI ст. є 1) пріоритет соціогуманітарних наук; 2) формування нового типу наукового мислення; 3) прагматизм, орієнтація на практичне знання.
Суспільний інтерес до гуманітарного знання, його специфіки, методів, – це певний знак культури Модерну. Домінування у глобалізованому світі “економіки Знань” передбачає зосередженість на процесах творчості, інтелектуальних практиках, здебільшого суб’єкті пізнання. Це визначає предметну територію соціогуманітарних наук. Невипадково XXI ст. вже назвали “століттям гуманітарної науки” [1].
Сьогодні перед блоком соціально-гуманітарних наук стоїть широке коло питань. Серед функцій соціогуманітарних наук (пізнавальна, освітня, технологічна, практична) найпрестижнішою й найприбутковішою вважається експертна (політичні, революційні, квазіреволюційні технології, соціальні опитування, політичний консалтинг, професійні піармени тощо). Відомі вчені-гуманітарії (політологи, історики, соціологи, філософи, економісти) пробують себе як експертів у численних фондах, політичних проектах, бізнес-структурах.
Зрозуміло, у постіндустріальному суспільстві актуалізується освітня функція соціогуманітарних дисциплін. Існує навіть певна ієрархія гуманітарних дисциплін в освітній сфері:
1. дисципліни-лідери (економіка, право, політологія, менеджмент);
2. перспективні дисципліни (психологія, соціологія, культурологія);
3. дисципліні-аутсайдери (історія, філологія).
- ↑ Юревич А.В. Звездный час гуманитариев: социогуманитарная наука в современной России// Вопросы философии. – 2003. – №12. – С.118.