Сторінка:Едґар По. Повість Артура Ґордона Піма з Нантукету (1928).djvu/73

являється часом при цьому, треба найбільше пояснювати, в найхарактерніших навіть, найболючіших випадках, певним передузятим чуттям, що цей привид міг би справді бути реальним, а не твердою вірою в його реальність. Але в даному разі, як це видно одразу, в мислях бунтівників не було і тіни такої основи, щоб на ній міг опертись сумнів, — щоб вони могли запідозрити в Роджерсовім привидді щось інше, а не правдиве оживлення огидного його трупа або ж, принаймні, його безтілесний образ. Ізольованість брига та цілковита його неприступність підчас шторму замикали видимо-можливі засоби обману у такі вузькі, окреслені межі, що вони мусили приписувати собі спроможність обняти їх єдиним поглядом. Вони пробували на морі двадцять чотири дні і за цей час зносилися з будь-яким іншим судном тільки розмовою. До того ж, усі присутні на борту люди — принаймні, всі ті, кого вони мали хоч найменшу рацію вважати за присутніх — зібралися тут у каюті, за винятком тільки Аллена, дозорці; а його велетеньска постать (він мав шість футів та шість дюймів на зріст) занадто була привична їхнім очам, щоб у мислях їхніх хоч на єдину мить зароїлася думка, що це він стоїть перед ними. Додайте до цих міркуваннів схильність до страху, навіяну бурею та розмовою, що на неї напровадив їх Пітерс, додайте те глибоке вражіння, що його цим ранком зробила на їхню уяву потворність справжнього трупа; додайте велику подібність мого наслідування та непевне, мінливе світло, що в ньому вони мене взріли, бо мерехтіння каютного лихтаря, круто гойдаючи на всі боки, упадало на мою постать припадками, невиразно — словом, нема чого дивуватись, що наш обман справив на них іще більший вплив, ніж ми сподівались. Штурман скочив із свого матраса, де під цей час лежав, і без єдиного звука, каменем повалився без пам'яти долі; він упав горілиць, і тяжке метання брига жбурнуло його, як колоду, на підвітренний бік. Із решти людей — їх було семеро — тільки трою зберегли в першу мить певну власть над собою. Інші четверо на деякий час мов би вросли у поміст; таких жалісних жертв страху і крайнього одчаю я не бачив зроду. Від кого єдине ми зустріли опір, так це кок, Джон Гант та Річард Паркер; а в тім, і вони боронилися