Дорк Пітерс із Тигром; пес живо скочив на койку і ліг. Власне Август сам і привів Тигра на корабель, знавши мою до нього любов та погадавши, що це мені буде приємність — мати Тигра з собою в мандрівці. Запровадивши мене до трюму, він зразу одправивсь до нашого дому по Тигра, але якось забув мені це згадати, як приносив ото годинника. Відколи зчинився бунт, Август не бачив пса, аж до появи його з Дорком Пітерсом, і вже гадав був, що той десь пропав — що може який зловтішний негідник із штурманової банди викинув його за борт. Згодом виявилось, що Тигр якось заліз під китоловний човен, а що там не було місця повернутися, то він і не зміг звідти вибратись. Нарешті визволив його Пітерс, і з тим добрим чуттям, що йому мій друг гаразд пізнав далі ціну, привів тепер собаку до нього в каюту як за товариша, а заразом оставив йому трохи солонини з картоплею та глек води; нагору Пітерс пішов з обіцянкою, що взавтра принесе чогось більше поїсти.
Коли він пішов, Август увільнив од оков обидві руки і розвязав собі ноги. Тоді він одгорнув узголов'я матрасу, що на ньому лежав, добув складаного ножа (розбишаки, трусивши Августа, не побачили в цім ножі небезпеки) та й заходився упірне вирізати одну планку з перебірки, як найближче до помосту койки. Він рішив робити проріз саме тут, бо, як би раптом його перепинено, можна було приховати все діло, одкинувши на місце узголов'я матрасу. Та в цей день йому вже не випало ніякої перешкоди, а вночі він вирізав планку до кінця. Треба сказати, що з бунтівників ні один не спав у носовій каюті, а тулилися всі в кабині, заливаючись вином та ласуючи капітана Барнарда припасом; кораблеві давали рівно стільки уваги, щоб можна було сяк-так плисти. Це було нам щастя, мені та й Августові: інакше він не спромігсь би добратись до мене, а тепер то цілком міг звіритись на свій план. Одначе, другий проріз він закінчив уже десь перед світом (зробивши його на фут який вище од першого); таким чином, він мав досить широкий отвір і зміг легко пролізти ним на головний орлоп-дек. Діставшись сюди, він без великого клопоту досяг головного люку, хоч і мусив при цім перелізати через купу старих олійних бочок, нагромаджених аж
