поваливши нас нагло додолу, а злива дрібних уламків руїни сипом сипнула повсюди навколо нас.
Втрата між дикунами далеко повершила найкрайніші наші розрахунки, і вони тепер справді пожали повний і заслужений плід свого зрадництва. Може, з тисячу загинуло при вибухові і найменше таке саме число вкрай покалічилось. Вся поверхня бухти буквально усіялась негідниками, що борсались у воді й потопали — а на березі — там було іще гірше. Раптовість і повнота розгрому потрясла їх, як, видно, до краю, так що вони і не спитувались помогти одне одному. Нарешті, перегодя ми побачили, що поведінка їхня враз цілком змінилася. Від цілковитого отупіння вони ніби зразу перейшли до найвищого зрушення і заметалися дико кругом, коло певної точки на березі, з дивовижними минами одночасного жаху, люти та крайнього Зворушення, вигукуючи на цілий голос Текелі-лі! Текелі-лі!
Тут ми побачили, як великий гурт направився геть у гори і хутко вернув відтіля, несучи із собою кілля. Вони потягли його на те місце, де юрба збилась була найгустіше, а тепер порізнилася, так що нам одкрилась причина їхнього хвилювання. Ми побачили на землі щось біле, але зразу не могли розібрати, що воно є. Нарешті ми додивились таки — це був труп того дивного звіра з червоними пазурями й зубами, що його ото, в день вісімнадцятого січня, наша шхуна виловила з моря. Капітан Ґай тоді зберіг його, щоб набити шкуру та приставити її до Англії. Я пригадую, що він давав про це якийсь наказ саме перед тим, що ми пристали до острова; труп перенесли до кабіни і сховали в одну із шахов. Тепер його вибухом переметнуло на берег; але чом він наробив такого заворушення між дикунами, це було понад наше розуміння. Збившись довкола нього тісним кружком, жоден однак із них немов би не важився приступитись. Нарешті, люди із кіллям стяглися побіля нього в коло, і, заледве вони скінчили цей маневр, все величезне зборище посунуло разом углиб острова, з голосними вигуками Текелі-лі! Текелі-лі!
