Сторінка:Едґар По. Повість Артура Ґордона Піма з Нантукету (1928).djvu/160

Містина, звідки ми дивились, лежала неподалеки од вершини найвищого шпиля, що здіймавсь понад усім кряжем. Той яр, куди був зайшов наш гурт, тридцять двоє людей, залягав на п'ятьдесят футів вліво од нас. Але принаймні на сотню ярдів канал чи ложе цього яру був заповнений безладним обвалом — десь більше мільйона тонн землі й каміння скинуто штучно в його глибину. Спосіб, що ним зрушено вниз цю завалу, був і простий і очевидний, бо ще залишались наочні сліди цієї убивчої роботи. Де-не-де по східньому узбіччі яру (ми стояли саме на західнім) можна було бачити уздовж гребеня загнане в землю кілля. В цих саме місцях земля не зрушилась, але на всьому протязі кручі, де земля упала, із знаків у ґрунті, витиснених мов би зривним свердлом, видно було, що подібне кілля стояло раніш і тут; його вбивано в землю не дальше, як через кожний ярд, футів на десять назад від краю прірви, а весь його ряд тягнувся футів, може, на триста. До тих колів, що лишались іще на горі, були прив'язані міцні линви, поплетені з виноградного стебла, і очевидно, що такі самі було раніш і на інших колах. Я вже казав тут про дивне розверствування мильного каменю в цім кряжі; а описана щойно вузька і глибока розколина, що нею ми вибрались із нашої заживотньої могили, може дати певнішу уяву що до природи цього розверствування. Воно було таке, що перший природний потрус запевне мав розколоти ґрунт на паралельні сторчові верстви чи пласти, — і це саме можна було зробити зовсім незначним довільним зусиллям. От із цього поверствування і скористалися дикуни, щоб доконати свої зрадницькі наміри. Певна річ, що коли в землю загнали безпереміжний ряд колів, то в ній зробився частковий розрив, може, на фут чи двоє углиб; а тоді дикуни взялися тягти за линви (їх поприв'язувано до вершини кожного кола і виведено назад поза гребінь гори) — так утворено велику під'ємну силу, достатню на те, щоб за даним сигналом зрушити вглиб у прірву весь схил гори. Доля бідолашних наших товаришів стала нам тепер безсумнівна. Ми одні врятувалися від навали незможного цього нищення. Ми були єдині на острові білі, що лишились іще живими.