Сторінка:Едґар По. Повість Артура Ґордона Піма з Нантукету (1928).djvu/159

Ця сторінка вичитана

почали впадати в одчай. Я вище казав, що той кряж, яким пролягав головний яр, був із м'якої породи, подібної до мильного каменю. Стіни розколини, що нею ми спитувались оце піднятись нагору, були такого самого матеріалу, ще й од вогкости такі слизькі, що нога заледве держалась на них, навіть і там, де вони спадали не так уже круто; а місцями спад був майже сторчовий і тут трудність іще зростала — на певний час ми вже й рішили були, що вибратись тут не можна. Одначе, із самого одчаю ми набиралися мужности, і от, вирізаючи собі ножами сходинки у м'якому камені, зависаючи з небезпекою для життя на малих виступах твердішої лупакової породи, що видавались подекуди із загальної маси, ми досягли нарешті природної площадки, Звідки видно було клапоть синього неба, над щитом густо порослої лісом кручі. Озирнувшись тепер із певною полегкістю назад, на прохід, що ним ми оце так далеко вибрались, ми ясно розгляділи його стіни і пересвідчилися, що прохід утворився недавно: очевидно той самий здвиг — звідки б він не узявся — що так несподівано пригнітив нас, заразом розкрив нам цю вилазку. Від напруження ми заледве зводили дух і так знемоглися, що заледве здужали стояти чи говорити, і тут Пітерс подав мені думку, що ми маємо викликати на підмогу товаришів, стреливши із пистолів — вони й досі стриміли нам за поясом, а мушкети та тесаки пропали десь в обвалі на дні прірви. Дальші події виявили нам, що були б ми тоді таки стрелили, то мусили б каятись непомалу; але, на щастя, в цей час мені промайнула легка тінь догадки, що тут щось не так, і ми остереглися дати дикунам відома, де пробуваємо.

Відпочивши яку годину, ми помалу рушили яром угору; ще й небагато пройшли, коли вчули страшливий галас. Ми саме добрались до того, що можна було назвати поверхнею землі, бо досі наша тропа, аж від площадки, пролягала попід склепінням, утвореним високо над головою стримкою скелею та листям. Дуже бережко ми прокрались до вузького отвору, що крізь нього добре можна було оглянути всю околицю, і тут, в одну мить, на єдиний погляд, нам одкрилась уся жахлива тайна землетрусу.