світло ледве-ледве сягало туди. Загальна широчина була футів сорок, а часом спадалась до того, що пройти тут попліч могло не більше як п'ять-шість душ. Словом, у цілому світі не знайшлось би здатнішої на засідку містини, і зовсім природно, що, вступивши сюди, ми мусили не раз поглядати на свою зброю. Здумавши ось тепер про нашу несвітську безтямність, найбільше дивуєшся тим, що ми, в будь-яких умовах, могли зважитись так цілковито віддатись у власть незнаним дикунам, дозволивши їм у цім поході через долину іти з обох боків, спереду і позаду од нас. А саме ж на такий лад ми наосліп далися, безумно поклавшись на силу нашого гурту, беззбройність Ту-віта та його людей, певну діющість нашого озброєння (тубільці ж, одначе, її не знали), а найбільше на довгочасну удавану приязнь, що нею нас задурили ці ганебні негідники. П'ятеро чи шестеро з них ішли попереду, ніби вели нас, одсуваючи нам напоказ геть із дороги велике каміння та всякий громозд. Ми ішли зразу за ними, дбаючи тільки не порізнитись. Позаду сунула головна маса дикунів, додержуючи надзвичайного ладу та пристойности.
Дорк Пітерс, я та ще один чоловік, на ім'я Вілсон Аллен, були на правім крилі нашого гурту, роздивляючись на ході дивне поверствування кручі, що звисала над нами. Нашу увагу звернула була на себе розколина у м'якому камені. Вона була досить широка, щоб пропустити вільно одну людину, і вдавалась у скелю футів на вісімнадцять чи двадцять просто, а тоді повергала ліворуч. Висота її, скільки ми могли бачити з яру, була, може, футів на шістдесят-сімдесят. Всередині, із щілин у камені, росло кільки низеньких кущиків, а на них щось таке як горіхи. Мені закортіло ближче на них поглянути; хутко одвихнувшись у бік, я схопив у жменю штук п'ять чи шість горіхів та й думав уже пристати знов до своїх. Аж тут, повернувшись іти, я побачив, що Пітерс з Алленом зайшли у розколину вслід за мною. Я сказав, щоб вони повернули назад, бо тут ніде двом розминутися, а горіхів я дам їм своїх. Вони повернулись були і взялися пробиратись назад. Аллен був уже при самім виході із розколини, коли тут раптом я відчув, що
