й уривками, дивоглядні крижані вали, що здіймаються геть у безрадісне небо і виглядають як стіни всесвіту.
Як я був і думав, наше судно, очевидно, несе течія, коли тільки можна це назвище приложити до плину, що з виттям і ревом б'ється у білу кригу і рине на південь з такою скорістю, як водоспаду біг.
Збагнути жах моїх почуваннів, я думаю, річ ніяк неможлива: але жадоба проникнути в тайни цих страшливих країв горує навіть над моїм одчаєм і примиряє мене з найжахнішим видовищем смерти. Очевидно, що ми спішимось уперед до якогось разючого знання — якоїсь недовідо́мої тайни, що її осягти, значить загинути. Може, цей пруд несе до самого південного полюса. Мушу визнати, що такий дикий на вигляд здогад має велику ймовірність.
Команда сновиґає по палубі неспокійною, трепетною ходою, але їхні обличчя виявляють скоріш пожадливість надії, ніж апатію розпачу.
Весь час вітер дме нам у ко̀рму, а що ми несемо на собі цілий рій парусів, корабель часами просто злітає з поверхні моря! О, жах за жахом! — льоди появилися раптом праворуч од нас, і ліворуч, і ми кружляємо млосно, незмірними концентричними колами, округ і округ по узбіччях гігантського амфітеатру, що його стін вершини губляться в тьмі і віддалі. Мало ча̀су мені лишилось розмислитися над своїм уділом. Коло все вужчає — ми шалено вгрузаємо в пащу виру — і серед реву й гуготу, і громів океану, і бурі корабель наш стенається весь — о боже! і — йде углиб.
|
Примітка. «Знайдений у пляшці манускрипт» уперше надруковано року 1831, і доперва багато років по тому я ознайомився з мапами Меркатора, де змальовано, як океан чотирма течіями плине до Полярного (північного) Виру, щоб зануритися в земних порожнявинах; самий Полюс змальовується як чорну скелю, що зноситься у неймовірну вись. |
