Було очевидно, що за даного стану смерть (або те, що звичайно зветься смертю) була спинена месмеричною чинністю. Усім нам видавалось ясним, що збудити містера Волдемара, не значило б тільки запевнити його моментальний, або ж, принайменше, скорий розклад.
Відтоді і аж до кінця останнього тижня — сім яких місяців — ми щоденно одвідували Волдемара, часом у товаристві медиків та інших знайомих. Через цілий цей час містер Волдемар лишався достоту таким, як описано. Догляд за ним був постійний.
Це було в п'ятницю, що ми остаточно рішили зробити експеримент — спробувати збудити його; і це (може бути) він, нещасний результат цієї останньої спроби, привів до постання таких нескінченних балачок у приватних колах — до такого буяння того, що я можу вважати тільки за легковажність бездумної маси.
Для того, щоб вивести містера Волдемара із месмеричного трансу, я вжив звичайних пасів. Деякий час вони не справляли впливу. Перша вказівка на збудження виявилась частковим опущенням райдужної оболони в оці. Спостережено, як особливо знаменну річ, що це обниження зіниці супроводилося густим випливом жовтавого гною (з-під повік) із їдючим і надзвичайно огидним запахом.
В цей час мені сказано, щоб я спробував вплинути на пацієнтову руку, та̀ як робив давніш. Я спробував — і успіху не досяг. Доктор Ф. тоді висловив побажання, щоб я дав питання. Я зробив це такими словами:
— Містер Волдемар, чи можете Ви нам пояснити, що Ви тепер почуваєте чи бажаєте?
Тут настало раптове повернення сухотніх кругів на щоках: язик затрепетав, чи, радше, сильно заворочавсь у роті (хоча щелепи й губи лишилися нерухомі, як і раніш), і врешті прорвався наяв той самий огидний голос, що його я уже описав:
— Бога ради! — швидше! — швидше! — усипіть мене — або ж, швидше! — збудіть! — швидше! — кажу вам, я мертвий!
Я зовсім знемігся і зразу не знав, що робити. Я намірився перше відновити транс, але, обсолютно не мавши волі, зрікся
