— Череп, ти кажеш? Дуже добре, чим він держиться на дереві — що його держить?
— Зараз, маса, дайте подивитись. Йой! Це цуже цікава річ, клянусь честю! — там здоровенний товстий цвях у черепі, ним прибито череп до сука.
— Добре, Джупітере, зроби тепер точно те, що я скажу; чи ти чуєш?
— Так, маса!
— Уважай отже — знайди ліве око черепа.
— Гм, еге! Це так-так! Коли ж у нього зовсім немає ні одного ока!
— А щоб тобі повилазило, дурню! Ти знаєш, де в тебе права рука, а де ліва?
— Так, я знаю це, я добре знаю що до цього: оце моя ліва рука, що держиться за сук.
— Правильно, бо ти лівша; а твоє ліве око саме там, де твоя ліва рука. Тепер, я гадаю, ти можеш знайти ліве око черепа, чи там теє місце, де оте ліве око було. Знайшов?
Тут сталася довга павза. Кінець-кінцем негр спитав:
— Ліве око черепа з того боку, що й ліва рука черепа, чи не так? Бо, бачите, в черепа зовсім немає руки, ані трохи… та нічого. Я знайшов ліве око — ось воно ліве! — що мені з ним робити?
— Пропусти крізь нього жука на шворці, поки її вистачить, але дивись, щоб ти не упустив шворки.
— Все зробив, маса Вілл, дуже-дуже легко пропустити жука крізь дірку, — он дивіться на нього знизу.
Підчас усієї тії розмови нам зовсім не було видко Джупітера, але жук, якого він спустив на кінці шворки, блищав, як куля з полірованого золота в останнім промінні вечірнього сонця, що ще освітлювало гору, на якій ми стояли. Скарабей висів на зовсім чистім місці, де не було листя, і, коли б його впустити, він упав би до наших ніг. Леґран зараз же узяв косу і одбив нею, розчищаючи ґрунт, круг на землі в три-чотири ярди діяметром якраз під жуком і звелів Джупітерові пустити шворку і злазити вниз.
